«Князь місячної повні»: перемогти зло в собі

Вистава «Князь місячної повні» Одеського російського театру за мотивами роману Брема Стокера, крім містики, внесла у театральне життя міста й «молодіжну лепту», причому з обох боків – і глядачів, і акторів. Але спершу про Графа.

Взагалі Дракула давно є прозивним іменем, а його образ незліченну кількість разів перекочовував із екрана на екран, із белетристики в белетристику. Усе це не дивно: адже роман, написаний у пізньоготичному стилі, став основоположником «вампіріади» в літературі, а потім і в кінематографі. Ось тут уже образ «такого рідного й такого далекого» Дракули у кожного свій – але з типовими, пересічними рисами жовіяльного старигана­кровопивці (щиро кажучи, тут я про своє співаю).

Спочатку складно було уявити, що можна витягти оригінального режисеру із цього досить покористованого сюжету, до того ж у програмці мене здивувала й чимала кількість дійових осіб. Чи виправдано це, чи витримає композиція? З перших же хвилин подібні сумніви розвіялися. Постановка виявилася надзвичайно стрункою, кожен актор, як то кажуть, на своєму місці й максимально вільно почувається в ролі. Слід зазначити, що гасло вистави – «Дорогу молодим!» У перфомансі задіяні здебільшого молоді актори і, вже даруйте двозначність, на сцені буквально вирує молода кров, додаючи дії неабиякої динаміки.

Ще цікавішим є й специфічний для театру саспенс (тривога очікування, художній прийом трилерів і фільмів жаху). Кінематограф і література буяють інструментарієм для створення такого ефекту, у театрі ж – актори і умовність. У цьому разі абсолютно виправдане залучення до роботи іменитого композитора Олексія Шелигіна, автора музики до багатьом фільмів (зокрема «Бригада», «Бій із тінню» та ін.) Кожна з мелодій органічно вплелася в структуру видовища, посиливши ефект подій на сцені. Чудово спрацював на саспенс уже знаковий прийом режисера М. Чумаченка – створення додаткового сценічного простору по обидва боки основної сцени. Такий хід уможливлює одночасність дії, щось на кшталт екранного монтажу. Тому за дві години все «пролітає» з кінематографічною динамікою.

Вистава поглинає з перших хвилин, вражаючи двоплановою дією та представляючи на суд глядача коктейль із горор­фільму, трилера, елементи комедії з дотепними діалогами та любовними перипетіями. Тут варто відзначити талановиту інсценізацію О. Савранської. Додамо до цього й трюки в постановці іменитого каскадера, доцента російських державних інститутів театру та кіно Олега Снопкова: артисти буквально літали по сцені.

Серед молодих акторів у цьому стрункому ансамблі яскраво зазвучала Алла Нестерова, чудово впоравшись зі складною роллю. На тлі «буйства молодих» тримали планку актори старшого покоління. Як, наприклад, Світлана Горчинська, що виконала невелику, але емоційно насичену роль із дивовижною самовіддачею та професійністю.

На першому плані всього дійства – щонайінтимніша драма головного героя. Щоразу, коли залу пронизував хрипкий, а потім «потойбічний» голос Дракули у виконанні Сергія Полякова, зізнаюся, мурашки по спині пробігали, або краще сказати – кров у жилах холонула. Його Граф Дракула не є втіленням абсолютного зла з яких­небудь пекельних кіл. Він і сам жертва давнього шаленного кохання, і, можливо, засуджений до найстрашнішої кари: примарою блукати по лунких коридорах замку (сута готика!) Але якщо примари й вампіри часто ефемерні, Граф Дракула Полякова наповнений величезним внутрішнім світом, боріннями та суперечностями, які розкриваються в його монологах, що пронизують усю виставу. Поляков надзвичайно органічний у ролі такого інтровертивного характеру із внутрішніми метаннями. Протягом усієї вистави Граф балансує між людиною та звіром і, розуміючи свою приреченість у цій сутичці, у фіналі відходить у портрет своєї коханої, «іде до неї» – і нарешті змучена душа возз'єднуюється з тією, через яку все…

Погоджуся зі словами М. Чума­ченка, який підкреслив, що в «Князі місячної повні» ролі для молодих – «на виріст». Адже «копати» там ще чимало. А судячи з того «вищого пілотажу», який продемонстрували актори вже на прем'єрі, вистава ризикує стати візитною карткою Одеського російського театру.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті