Не пристрасті, а страстинки, не кохання, а забаганка!

Поміщицька садиба – основна декорація на сцені (художник­постановник Григорій Фаєр) – одразу ж налаштовує на споглядання панських інтриг: розмірених, витончених, звабливих. У цьому сенсі п’єса «Забаганка» є яскравим прикладом драматургії 70­80­х років ХІХ століття, коли лихварство вже показало свої капіталістичні ікла, а здрібнілому дворянству нічого не залишалося, як покірно приймати непривітний новий час. П’єсу «Забаганка», твір драматурга­початківця П.М. Невежина, згодом значно відкоригований О.М. Островським, складно назвати шедевром. Але все­таки вона насичена яскравими характерами та гострими ситуаціями. Крім того, багато обіцяв і цікавущий тандем, що здійснив цю постановку: художній керівник – народний артист Росії Леонід Хейфец і його учень Олексій Литвин. «Забаганка» – їхня третя спільна постановка в Одеському російському театрі.

Сюжетна канва проста – Серафима Давидівна Саритова (заслужена артистка України Юлія Скарга), вдова­поміщиця бальзаківського віку, закохується в молодого управляючого її маєтком, вітрогона й марнотрата Степана Баркалова (Михайло Ігнатов). Забаганка, примха, панське самодурство Саритової штовхає її до потурання власним пристрастям, навіть всупереч майбутньому добробутові її сестер і хрещениць Ольги та Насті. Родичі вирішують вберегти Серафиму Давидівну від неминучої моральної та фінансової прірви… за допомогою нових інтриг: адже виявилося, що позбутися Баркалова аж ніяк не просто.

Юлія Скарга втілює складний образ Саритової: внутрішні суперечності змушують її страждати, метатися то до сестер, то знову до Баркалова. І тут акторка досягає потрібної напруги. Практично вся її роль «на нерві», мовби пружина, що помалу стискається під вагою внутрішніх борінь і ось­ось відпружить із загрозливою, фатальною силою.

Певний дисонанс викликає роль Баркалова у виконанні Михайла Ігнатова, який козиряє досить дивною брутальцею а­ля мачо. Дивність ця полягає в тому, що такі коники або, ліпше сказати, таке поводження навряд чи були відомі управляючим того часу. Такий Ігнатов переконливий у контексті сучасності, але ніяк не 80­х років ХІХ століття. Можна припустити, що це не прорахунок, а задум режисера або актора: ось, мовляв, герой нашого часу. Але в такому разі доречно було б «осучаснити» всю постановку.

Власне комедію до постановки привнесли народний артист Олег Школьник і заслужена артистка Наталя Дубровська. Рішучість Парасковії Антонівни, поміщиці старих звичаїв і строгих правил, прекрасно втілена Н. Дубровською, а О. Школьник у ролі її чоловіка ексцентричного поміщика Бондирева викликав сміх у залі самою тільки своєю появою на сцені. Харизматичним і яскравим видався багатий молодик, сусід Саритової Лізгунов у виконанні Сергія Юркова. Гідно грали й молоді актори Олена Ященко (в ролі Ольги) та Ольга Салтикова (у ролі Насті). Відзначу також Митрофана у виконанні Миколи Шкуратовського. Певен, працюючи серед такої плеяди маститих колег, молоді артисти гратимуть іще самовідданіше.

Можна говорити багато про актуальність постановки й навіть забачити соціальний підтекст: суперечності старого та нового ладу, колишній розмірений феодалізм із поняттям про честь, гідність і новий час, де основним мірилом відносин є гроші. Але перший план опановує власне забаганка: «Декорації змінюються, та пристрасті людські ті самі». Островський, крім усього, взагалі був відомим дослідником усепоглинаючої, згубної сили пристрастей. «Це не кохання, це забаганка!» – випалює Баркалов у кульмінації дійства: не кохання, але забаганка, безґлуздя, не почуття, але пристрасть, «страстинки», що не варті шеляга.

Протягом усієї вистави Саритова, здавалося б, іде до трагічного підсумку, але все кінчається раптовим «хепі­ендом» (це, очевидно, вже Невежин): Баркалова переманює Параска Антонівна, щоб віднадити парубка від сестри. Саритова замирюється із сестрами. А статичний фінал постановки повідомляє глядачеві, що вдова­поміщиця усвідомила всю порожнечу цього кохання, цієї забаганки, що замалим не зруйнувала цілого її життя та майбуття її близьких. Досить гуманно. Проте далі на кожного поміщика прийде «свій Баркалов» і «свій Лопахін» – нові хазяї життя, які неодмінно здобудуть перемогу.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті