Ті, що пережили пекло, посилають «Sos»

– Я нікому в житті уже не був потрібний, у душі – порожнеча, попереду – прірва й смерть, від мене відмовилися навіть батьки й близькі друзі, втративши надію врятувати мене, – так починає свою сповідь, від якої холоне кров, вродливий юнак Борис – наркоман із багаторічним стажем. – Я перебуваю в чистоті без наркотиків один рік, п'ять місяців і три дні. Можливо, когось здивує, що час свого очищення, повернення до життя я рахую по днях?..

Зовсім нещодавно проходив «випускний вечір» у підлітків, які завершили програму ресоціалізації та реабілітації наркозалежної молоді у благодійному фонді «Оазис» (директор Юрій Сливинський).

…Борис, не приховуючи жодної найменшої подробиці своєї короткої біографії, у якій, на жаль, так мало перемог, але вже так багато помилок і ганьби, згадує, як усе починалося.

Виховувався в нормальній благополучній сім’ї, батьки одержали нову квартиру, подружився із двірськими хлопцями. Вони, 12 – 13-річні підлітки, хвалилися «цінним» життєвим досвідом: Петя спробував курити «травичку», Вова спробував ейфорію від таблетки «Екстазі». А він, Боря, нічого такого не міг розповісти. І він спробував... колоти наркотики у вену. У дворі його пацани заповажали... Він же «зачепився» на довгі вісім років, ввергнувши себе в безодню нестерпного, безцільного життя, кожний день якого він починав з пошуку грошей на наркотики.

Навколо не залишилося друзів, батьки від горя посивіли й втратили надію врятувати сина, він, погрузлий у неправді, безпросвітності, відчувший гіркоту самотності, одного разу, коли від нього пішов останній друг, вирішив: треба шукати вихід.

Потрапив на програму до БФ «Оазис», спочатку хитрував, не був до кінця щирим. Але тут так не можна – або ти усвідомлюєш минуле й відтинаєш його, виходячи на стежку порятунку й повернення в життя, або...

Борис обрав перше. Він завершив своє очищення, він радий, що вперше за останні вісім років побачив на обличчях батьків посмішки й сльози радості. Залишивши в минулому наркотики, вибачивши образи, зради близьких та друзів. Він, як і всі мешканці «Оазису», який вони називають просто «Домом», визначив цінності, визначив вибор професії, навчився жити у реальному світі.

На «випускному балу» на честь Бориса й Максима наприкінці обов'язкового ритуалу обмивання ніг, обсипаючи рожевими пелюстками вихід у відчинені двері, що символізують велику дорогу з її радощами й перемогами, любов'ю й дружбою, усі плакали. Батьки – від щастя одержання сина, якого майже поховали, побратими по Дому – від спогадів про часи свого падіння, Директор Фонду Юрій Сливинський – від гордощів за своїх «випускників». Він говорить молодим людям єдино потрібні слова, обіцяє підтримку, переживає за кожне пташеня, як за своє рідне. Тому що його старший син Олександр теж, було, опинився на краю прірви, й тоді Юрій Павлович залишив роботу в райадміністрації, розшукав американця Френка Пьюселіка, почав впровадження в Одесі важкої програми виведення з тупика свого сина й таких же дітей, як він, що оступилися.

...Мені доводилося не раз бувати в «Оазисі», бачити молодих хлопців та дівчат, які (я не боюся цього слова) можуть скласти цвіт науки, а могли б... не повертається перо написати різкий прогноз.

За п'ять років існування програми повернулися з пекла й тупика близько 30 чоловік, віком 16 – 25 років. Зараз проходять реабілітацію й ресоціалізацію ще 20. Переважна частина наркозалежної молоді – діти із благополучних сімей, чиї батьки посідають певне становище в суспільстві. А дітей не догляділи...

Цими днями 10 учасників програми разом із директором фонду Юрієм Сливинським повернулися з Німеччини, де вони перебували на запрошення бургомістра Регенсбурга – міста-побратима Одеси й голови Товариства україно-німецької культури у м. Мюнхені.

Ця одеська команда Сливинського буквально скорила Німеччину. Молоді люди виступали в загальноосвітніх і вечірніх школах, у центрах примусового лікування у Мюнхені, Регенсбурзі й прилеглих містечках з виставою «Пороки», з хореографічною постановкою на біблійну тему «Результат». Після вистав вони довго спілкувалися зі своїми однолітками, їхніми батьками, вчителями. Адже в Німеччині дуже гостро стоїть питання наркоманії серед молоді, причому 30% наркозалежних – вихідці з України й країн пострадянського простору.

Після виступу одеситів кілька жителів Німеччини висловили бажання приїхати до Одеси й пройти реабілітацію за програмою «Оазису».

…Ейфорія пройшла, як тільки-но мешканці Дому повернулися до Одеси. Справа в тому, що Благодійний фонд ось вже кілька років орендує будинок, який належить Національній спілці письменників України (голова Володимир Яворівський). Договір із НСПУ не був продовжений у зв'язку із продажем ділянки його господарем. Проблеми з орендою приміщення виникли кілька місяців тому. Стурбовані керівники фонду запросили до «Оазису» міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Ю. Павленка, на якого мешканці Дому справили незабутнє враження, і він пообіцяв вирішити питання щодо продовження терміну оренди. Але... Обіцяного три роки чекають, а тим часом загострилася небезпека згортання програми.

Тоді Юрій Сливинський письмово звернувся й до місцевих інстанцій, до облдержадміністрації, до Одеського міськвиконкому. Однак звертання до мера м. Одеси направлялися його заступникам, ті – спускали їх нижче по інстанції, доки листи благополучно не губилися в купі паперів на чиновницьких столах.

«Оазис» наполегливо просив допомогти у виділенні приміщення або в наданні коштів для придбання особняка або в Одесі, або в її околицях. Варто лише врахувати, що тут є одна важлива специфіка: приміщення має стояти осібно від сусідів, житлових будинків, шкіл, т.п. Контингент Дому – вчорашні наркомани, контакт із якими на певному етапі програми небажаний.

…Наркоманія – світова соціальна проблема, війна, яка забирає мільйони молодих життів, які ще не відбулися, без воєнних дій. В Україні на обліку в наркодиспансерах перебуває 82,5 тисячі чоловік, за оцінками МВС цю цифру можна помножити на 10. Південний регіон, в т. ч. і Одеса, лідирує в цій сумній національній статистиці, наркоманія тут «помолоділа» до підліткового віку. Наркомани – це загублені долі, це осередок СНІДу, ВІЛ-інфекції, гепатиту.

– Можливо, люди, наділені державною й місцевою владою гадають, що це не їхня проблема, – говорить Юрій Сливинський. – Але, це я знаю достеменно, наркоманія в будь-який час доби й року може постукатися в будь-які двері й обернутися великим лихом, катастрофою втрати найдорожчого – сина або доньки. Ми ж, які протистоять цьому лиху, змушені жебрати, молити про допомогу тих, чий прямий обов’язок займатися питанням порятунку молоді.

Зневірившись одержати підтримку в офіційних колах, унікальна програма «Оазис» звертається до депутатів усіх рівнів, підприємців, керівників підприємств всіх форм власності щодо виділення будь-якої, навіть маленької суми, для придбання будинку за містом.

А нам залишається сподіватися, що в Одесі й області є добродійники, адже наше місто має значні традиції меценатства й заступництва.

«...Мій син Олександр, 1989 р. народження, став наркоманом. Де тільки ми його не лікували, але він котився вниз. 2 березня 2005 року він потрапив на програму до «Оазису». Коли я побачила його, то помітила великі зміни: мій хлопчик, моя єдина дитина, став таким, як і раніше, і навіть кращим. Спасибі за повернення до життя Сашка.

Ольга Улітіна»

«...Протягом семи років я рятувала від наркотиків свою доньку Олександру 1976 р. народження. Лікувала в центрі «12 ступеней», у приватній клініці, в психодиспансері, в екстрасенсів і цілителів. Але нічого не допомагало. Я з кожним днем відчувала, що втрачаю свою дівчинку. Випадково по телевізору побачила передачу про «Оазис», розшукала – і ось результат. П'ять років і дев'ять місяців вона не вживає наркотиків, закінчила інститут, успішно працює. Я як мати молю Бога про те, щоб ця програма діяла й ще багато десятків і сотень наших дітей витягала зі смертельного кола наркозалежності.

Тетяна Бондарчук»

Таких листів в архіві «Оазису» багато. Будемо вірити й сподіватися, що крихітний оазис у божевільному світі небезпек і лих збереже свій статус і знайде підтримку в тих, хто наділений владою й має у своєму розпорядженні кошти.

Заради життя гарних і талановитих хлопчиків та дівчаток.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті