Збройні сили Болгарії: тяжкий шлях реформування

«Шановна редакціє! Україна – країна мирна, слава Богу, із сусідами дружимо, хоча є й тертя. Але, як то кажуть, порох потрібно тримати сухим. Було б цікаво довідатися, який військовий потенціал мають різні держави Чорноморського регіону. Олексій Свиридов, Одеса».

Такий лист нещодавно прийшов до «ОВ» електронною поштою. 

Ми живемо в мирі з сусідами, і прямих загроз Україні немає. Це підтвердив в одному з інтерв’ю міністр оборони Павло Лебедєв. Але слід врахувати, що Чорноморський регіон, частиною якого є Одещина, завжди був зоною великої гри. Тут перетинаються інтереси великих інтеграційних організацій – Євросоюзу й Митного союзу, НАТО й ОДКБ. Зростає видобуток вуглеводнів, особливо на українській ділянці шельфу, будуються газопроводи, загострюється конкурентна боротьба за вантажопотоки. Час від часу «іскрять» питання кордонів, й російсько-грузинський конфлікт, що спалахнув у серпні 2008-го – тому підтвердження. 

Серія аналітичних публікацій, сподіваємося, дасть нашим читачам змогу скласти чіткіше уявлення про військовий потенціал чорноморських країн. 

Коли 29 березня 2004 року Болгарія вступила до НАТО, виявилося, що країна не має потенційних супротивників. Туреччина та Греція, проти яких у соціалістичний період були зорієнтовані болгарські збройні сили, відтепер союзники за блоком, так само як і Румунія. Україна, Росія, Сербія й Македонія традиційно зберігали із Софією дружні відносини, хоча з останніми двома державами була низка суперечок. 

До цього часу Болгарія практично завершила перехід на стандарти НАТО, позбувшись значного арсеналу бойової техніки радянських зразків і ліквідувавши свою наступальну зброю – оперативно-тактичні ракети. Постійний фінансовий голод (як і в Україні) змушував болгарських лідерів постійно скорочувати армію та флот, але при цьому відразу ж було взято курс на їх переозброєння. І справді, болгарське військо в 1989-2013 роках була скорочено з 117,5 до 34,5 тис. чоловік. Із трьох армій у ній залишилося лише дві бригади та низка окремих частин. З півтора тисяч танків зберегли 180, а з 220 бойових літаків – лише 30. Змінилися й завдання збройних сил Болгарії. Тепер вони призначені для участі в коаліційних операціях під егідою НАТО або ЄС і для захисту населення від різних стихійних лих і техногенних катастроф. А це запотребувало нових підходів до військового будівництва.

Наприклад, у структурі сухопутних військ до 2014 року заплановано створити шість підрозділів нового типу – бойових батальйонних груп. За задумом, це будуть компактні, мобільні, але дуже потужні структури, здатні виконувати весь спектр завдань – від відбиття зовнішньої агресії й миротворчих операцій у будь-якому куточку світу до ліквідацій наслідків землетрусів. Поки що жодній країні світу не вдалося створити нічого подібного. Подивимося, чи вдасться це Болгарії.

Болгарський військово-морський флот практично всю другу половину ХХ століття був прибережним і протичовновим. Тепер же напрям його будівництва змінено. Закупивши у 2003 – 2009 роках у Бельгії три фрегати типу «Вілінген», ВМС Болгарії вперше у своїй історії здобули можливість діяти за межами Чорного моря. Як наслідок, завданнями болгарських військових моряків стала активна участь у міжнародних операціях НАТО. Так, головний із трійці – «Дерзки» 2006 року діяв біля берегів Лівану, у 2011-му – біля узбережжя Лівії, а нині бореться із сомалійськими піратами.

З 2013 року командування ВМС Болгарії розгорнуло програму модернізації своїх фрегатів, прагнучи устаткувати їх вертольотами та сучасними ракетами. А до 2016 року болгарські ВМС мають поповнити чотири новітні корвети французького проекту «Говінд-200», три з яких будуть побудовані болгарськими підприємствами. У результаті болгарський флот одержить два угруповання сучасних кораблів для дій у Чорному морі (корвети) і за межами його акваторії (фрегати).

Порівняно з соціалістичним періодом, радикальні зміни сталися у військово-повітряних силах Болгарії, які поповнилися майже 30 літаками та вертольотами західного виробництва (переважно допоміжними). І якщо, наприклад, три морські вертольоти «Пантера» та дванадцять транспортних «Кагуар» лише підсилили пошуково-рятувальні можливості болгарської авіації, то три військово-транспортні літаки З-27J «Спартан» додали їй нової якості. Навесні 2013 року польотами до Афганістану вони продемонстрували можливість здійснювати стратегічні перевезення – уперше в історії Болгарії. Досвід не залишився непоміченим, і нині болгарське керівництво розглядає питання про закупівлю новітнього американського стратегічного транспортного літака З-17А «Глоубмастер ІІ».

Украй складною проблемою болгарських ВПС є питання про придбання 20 новітніх тактичних винищувачів до 2020 року. Претендентів багато – американські Ф-16 і Ф-18, французькі «Міраж-2000» і «Рафаль», європейський «Тайфун» і маленький, але потужний шведський «Гріпен». Поки що болгарські військовики не вибрали нічого. І питання навіть не у фінансах, яких постійно бракує, а насамперед у тому, що командування ВПС Болгарії чітко не визначило, що ж усе-таки потрібно. А тому сьогодні головною силою болгарських ВПС є 16 модернізованих радянських МиГ-29, літати яким щонайменше до 2040 року.

На відміну від інших сусідів України, громадська думка Болгарії відіграла величезну роль у її військовому реформуванні. По-перше, населення не дало скасувати загальну військову повинність і якісно вплинуло на створення дієздатного резерву на 15 тисяч чоловік. По-друге, суспільство не дозволило скоротити армію до запланованих 22 тисяч військовиків, оскільки для оборони країни, за оцінками, їх потрібно 60 тисяч. Ну, а по-третє, постійний контроль суспільства за збройними силами призвів до стрімкого зростання в них дисципліни та відповідальності військовослужбовців на всіх рівнях. І хоча до закінчення військової реформи в Болгарії, розрахованої до 2020 року, поки що далеко, поза сумнівами – для країни загалом і для аналітиків за її межами вона виявилася несподівано успішною.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті