Збройні сили Грузії: через розгром до відродження

Серед чорноморських країн є держава, збройні сили якої за останнє десятиліття пройшли унікальний шлях: стрімкий злет – тяжка поразка в короткій війні 2008 року – сучасний стан відродження й навіть переродження. Мова йде про Республіку Грузія.

Створені 1992 року в умовах хаосу та перманентного стану трьох воєн (громадянської, з Абхазією та Південною Осетією), збройні сили Грузії практично до початку ХХІ століття перебували у вкрай малобоєздатному стані. Та і як вони могли розвиватися, якщо стан економіки та соціальної сфери країни був настільки жалюгідним, що навіть у столиці – стародавньому Тбілісі, жителі вирубали дерева, щоб опалювати свої квартири за допомогою «буржуйок»? При цьому й сама Грузія зазнала адміністративно-територіальних змін. Зажадала нових прав автономна Аджарія. Відокремилися Абхазія й Південна Осетія. І хоча в цих самопроголошених державних утвореннях із економікою було не краще, їхні збройні сили за своїм бойовим потенціалом значно перевершували грузинські.

З іменем двох президентів Грузії можна пов’язати відродження національних збройних сил. Дипломатія Едуарда Шеварднадзе (1995 – 2003) дозволила ізолювати республіки, що відокремилися, в міжнародному політичному плані й довести Заходові перспективність вкладання грошей у Грузію та її армію. Амбіції й напір Михайла Саакашвілі (2003 – 2013) додали цьому процесу абсолютно несподіваної динаміки. Уже 2004 року Тбілісі повернув собі контроль над Аджарією майже мирно. Однак із Абхазією й Південною Осетією цей сценарій пройти не міг. І Республіка Грузія стала озброюватися…

Хто тільки не постачав країні зброю, оплата за яку переважно йшла за програмами допомоги США: країни НАТО, Ізраїль, Сербія, Узбекистан і Україна. У підсумку до серпня 2008 року Грузія мала досить потужні збройні сили чисельністю майже 30 тисяч чоловік, що складалися з повноцінних сухопутних військ, ВПС і ВМС. При цьому вони були озброєні не найновішими зразками військової техніки радянського й західного виробництва, багато в чому модернізованими за допомогою ізраїльських, американських і українських фахівців. Більше того, приблизно третина грузинських військовослужбовців здобула досвід участі в миротворчих і коаліційних операціях, переважно в Іраку.

Як не парадоксально, але прагнення грузинського керівництва «прогнати через Ірак» значну частину своєї армії відіграло негативну роль у війні за повернення Південної Осетії, що зненацька спалахнула 8 серпня 2008 року. З’ясувалося, що підготовлених частин грузинської армії недостатньо навіть для боротьби з армією невизнаної республіки, не кажучи вже про протистояння Росії. У підсумку на літаках американської транспортної авіації довелося терміново повертати «з відрядження» цілу піхотну бригаду – 2000 військовослужбовців. Однак було вже запізно – Грузія не тільки програла війну, але й у результаті спецоперації російських десантників 

13 серпня втратила майже весь свій військовий флот, включаючи його ударний компонент – ракетні катери.

Втім, поразка у війні не поставила хрест на амбіціях грузинського керівництва. З поразки було зроблено висновки, і вже з осені 2008 року ми спостерігаємо створення геть нових грузинських збройних сил. Влада не стала скорочувати, навпаки – збільшила їхню чисельність майже до 40 тисяч чоловік. І серйозно змінила їхню структуру: військово-повітряні сили було ліквідовано, а їхні техніка та персонал передано до складу сухопутних військ. Зникли й військово-морські сили. Залишки їхнього катерного складу передали береговій охороні. Масові закупівлі озброєння за кордоном, для якого фізично не встигали готувати обслуговуючий персонал, поступилися місцем одиничним військовим контрактам щодо закупівлі оригінального й сучасного озброєння, переважно в Ізраїлі й Туреччині.

Але головним напрямом реформи, що почалася, стало значне підвищення професійності грузинських військовиків. І результат не забарився – тепер усією наявною бойовою технікою керують добре підготовлені фахівці, а вступити до Військової академії важче, ніж до будь-якого іншого грузинського вузу. Більше того, окремо у структурі ЗС виділено сили спеціальних операцій чисельністю майже 2000 професіоналів високого рівня, підготовлених за американськими, турецькими та ізраїльськими методиками. У жовтні 2013 року тепер уже колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі заявив, що боєздатність національної армії відновлено на 70 відсотків. На наш же погляд, цей показник набагато вищий.

Оригінальним напрямом військового будівництва Грузії після війни 2008 року стало прагнення військово-політичного керівництва країни оснащувати національні збройні сили бойовою технікою не тільки іноземного, але й національного виробництва. Для цього на відомому з радянських часів Тбіліському авіаційному заводі був створений науково-дослідний центр «Дельта». Ще до війни 2008 року за допомогою ізраїльтян там модернізували півтора десятка штурмовиків Су-25 у варіанти «Скорпіон», а після війни в досконаліший – «Міміно». Кілька десятків радянських танків Т-72Б були доведені до ізраїльського стандарту SIM1/2.

З 2010 року «Дельта» стала видавати й техніку власне грузинської розробки та виробництва. Так, у сухопутні війська стали надходити бронеавтомобілі «Дідгорі» версій 1 і 2, а також потужніші бронетранспортери «Дідгорі-3». Знаменита радянська реактивна система залпового вогню БМ-21 «Град» була поставлена на шасі української вантажівки КрАЗ-6322, заброньована й оснащена запасним боєкомплектом. У підсумку з’явилася бойова машина ZCRS-122. У лютому 2012 року «Дельта» представила грузинську бойову машину піхоти «Лазика», оптимізовану для дій у гірських умовах. БМП удостоїлася позитивної оцінки фахівців, а Азербайджан уже вирішив придбати її для власної армії. І це тільки початок. У планах конструкторів «Дельти» розробка найближчим часом першого грузинського танка!

Тож незважаючи на поразку серпня 2008 року й тепер уже фактичну нереальність повернення визнаних низкою країн Абхазії та Південної Осетії до складу Республіки Грузія, збройні сили нашого сусіда по Чорному морю активно розвиваються, модернізуються й оснащуються, зокрема й вітчизняною бойовою технікою.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті