Збройні сили Молдови: нейтралітет і економічність

Збройні сили Республіки Молдова (РМ) стали формуватися ще до офіційного проголошення незалежності держави. У період так званого «параду суверенітетів» усі дислоковані на її території частини Міністерства внутрішніх справ і Комітету державної безпеки були підпорядковані безпосередньо Кишиневу. Однак лише 3 вересня 1991 року парламент республіки ухвалив постанову про формування збройних сил країни.

Як і в інших республіках колишнього СРСР, матеріальною основою майбутніх національних ЗС стали передані під юрисдикцію Кишинева зброя й військова техніка колишніх частин Радянської Армії. Зокрема, зі складу 59-ї мотострілецької дивізії республіка одержала 10 танків, 280 бойових броньованих машин і 185 артилерійських систем калібру понад 100 мм. До Молдови повністю перейшов і 84-й винищувальний авіаційний полк Червонопрапорного Чорноморського флоту, оснащений 34 новітніми фронтовими винищувачами МіГ-29 (аеродром Маркулешти). Зважаючи на те, що згідно з договором про звичайні озброєння в Європі 1990 року сусідня країна могла мати до 210 танків, 250 бойових броньованих машин і стільки ж артилерійських систем при 50 бойових літаках і аналогічній кількості бойових вертольотів, резерви для зростання молодої армії Молдови були значні.

Шоправда, скористатися ними лідери новоствореної держави не захотіли. І тут були три серйозні причини. По-перше, відразу ж виникла кадрова проблема – офіцерів було вкрай мало. До того ж почався відтік жителів республіки до країн Європи, України та Росії. По-друге, від початку лідери незалежної Молдови хотіли перетворити республіку на нейтральну державу. Ну й нарешті – несподіваний і вкрай невдалий для Кишинева збройний конфлікт із Придністровською Молдавською Республікою (ПМР) 1 березня – 1 серпня 1992 року. 

Саме у плині цієї війни РМ втратила промислово найрозвиненішу частину країни, населену переважно українцями й росіянами. Але головне, конфлікт продемонстрував пацифістський характер громадян республіки. Так, за 6 місяців протистояння із ПМР чисельність збройних сил Республіки Молдова досягла 35 тисяч чоловік (проти 12,5 тисячі у придністровців). При цьому дезертирство набуло просто катастрофічного характеру! Не допомогла й підтримка із Румунії зброєю, військовою технікою й добровольцями. Після чого в Кишиневі не тільки відмовилися від силового способу повернення Придністров’я в лоно республіки, але й зрозуміли, що дозволена договором 1990 року чисельність збройних сил Молдови в 20 тисяч чоловік не є адекватною інтересам країни та її можливостям.

Саме тому збройні сили Рес­публіки Молдова поступово стали скорочувати, переводити на стандарти НАТО й одночасно виробляти адекватну організаційну структуру. У підсумку до 2011 року чисельність ЗС досягла шести з половиною тисяч чоловік. Щоправда, до цього можна додати ще карабінерію (фактично внутрішні війська) та прикордонників, але все одно – військову форму нині носять не більше 12 тисяч громадян Молдови.

Власне збройні сили РМ сьогодні складаються із сухопутних військ і ВПС. У складі перших – 3 піхотні й артилерійська бригада, полк зв’язку і 4 окремі баталь­йони, з яких найбоєздатнішим у всій армії є «Фулджер» – батальйон спеціального призначення. ВПС має авіаційну (оснащену лише транспортними літаками й вертольотами) і зенітно-ракетну бригади. Офіцерські кадри готуються у Військовій академії імені Александру чел Буна, а також за кордоном, переважно у США та Румунії.

У принципі така структура відповідає інтересам національної безпеки країни. Але як і в будь-якій іншій армії, у молдавській є свої труднощі, багато з яких досить специфічні. По-перше, досі не вдалося цілком перейти на стандарти НАТО – з фінансових причин. По-друге, усе ще дається взнаки кадрова проблема. І тут справа навіть не в тому, що понад половина молодих лейтенантів після закінчення військової академії звільняються з армії. Влада змушена боротися з клановістю – коли звання та посади людина одержує найчастіше не за своїми успіхами або професійними характеристиками, а за принципом родинних та інших зв’язків.

Так чи інакше, 80% бойової техніки Збройних сил Республіки Молдова законсервовані або небоєздатні. Щоб розв’язати цю проблему, уряд країни активно позбувається складного та важкого озброєння. Ще 1994 року РМ повністю відмовилася від використання танків (нині у збройних силах їх немає взагалі). У 1997 році Кишинів продав 21 винищувач МіГ-29 до США (ще 1 до Румунії і 6 до Ємену), а решта 6 винищувачів уже 15 років не літають. Натомість 2011 року Вашингтон постачив Молдову 80 старими американськими армійськими автомобілями. Нарешті, у квітні 2013 року уряд РМ продав Вірменії більшу частину важкого озброєння, що було в національних арсеналах.

Однак усе це абсолютно не тривожить лідерів країни. Адже відповідно до ухваленої 2002 року військової доктрини Республіки Молдова, її армія, на відміну від інших країн світу, у кризових ситуаціях виступить не в першому, а в другому ешелоні силових структур. При цьому війну як кризову ситуацію в Кишиневі не розглядають навіть і близько. А тому на сьогодні компактні збройні сили Республіки Молдова оцінюються як цілком адекватні національним і економічним інтересам країни.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті