Збройні сили Республіки Білорусь: унікальний відгомін радянського минулого

Офіційно збройні сили Республіки Білорусь було створено 20 березня 1992 року, коли парламент незалежної країни ухвалив відповідний закон.

Щоправда, білоруський уряд не квапився зі створенням національних ЗС, бо після розпаду СРСР усі військові формування колишньої Радянської Армії, що перебували на території республіки, автоматично перейшли під її юрисдикцію. Однак, на відміну від України, де була та ж ситуація, всі вони входили до складу тільки одного – Білоруського військового округу. Це було найпотужніше ударне формування Другого стратегічного ешелону (на території України було три військових округи, нерівноцінних за своїм складом і завданнями). 

У Білорусі ташувалися 5-та і 7-ма гвардійські танкові та 28-ма загальновійськова армії (11 танкових і 3 мотострілецькі дивізії), значні авіаційні та ракетні з’єднання, включаючи сили стратегічного призначення. Причім оснащені вони були новітньою зброєю. Та й служба в БВО вважалася досить престижною. Тому інтегрувати підрозділи «легендарної й непереможної» у нові геополітичні реалії на просторах незалежної Білорусі не становило особливого клопоту. Єдиною проблемою (і те суто політичною) були ядерні арсенали, що дісталися у спадщину від СРСР. Але на 1996 рік усі ядерні боєприпаси та стратегічні системи були виведені до Росії, а натомість Москва та Вашингтон надали країні гарантії безпеки.

На відміну від інших республік колиш­нього СРСР, керівники Білорусі не стали різко скорочувати (або розпродавати) наявні арсенали. Втім, до 1995 року чисельність збройних сил було приведено у відповідність із демографічними реаліями країни – із 240 тисяч військовослужбовців БВО в національних ЗС залишилися 80 тисяч (нині – ледь більше 50 тисяч). Лише після цього досить обережно військово-політичне керівництво взялося за технічну складову. Нині на озброєнні армії близько 1700 основних бойових танків із 3971, що були на 1992 рік, 2100 бойових броньованих машин (із 4020), 80 бойових літаків (із 427) і 150 вертольотів (із 220). При цьому практично вся виведена з бойового складу сухопутна техніка перебуває в резерві. Крім того, уряд, незважаючи на загальноєвропейські тенденції, не став скасовувати закон про загальний військовий обов’язок, а зберіг змішаний принцип комплектування національних збройних сил (у пропорції 40% призовників на 60% контрактників). Більше того, збережені були всі найменування та регалії військових частин, що дісталися у спадщину від Радянської Армії. Навіть розпізнавальні знаки військової авіації були змінені, і те частково, лише 2010 року (замість червоних п’ятикутних зірок – державні прапори й лише на кілях літаків; втім, прапори теж із радянської епохи).

Сучасна військова доктрина Республіки Білорусь, оформлена 2001 року, передбачає збереження компактної, добре оснащеної й дуже мобільної армії, що складається із сухопутних військ, ВПС і ППО, а також сил спеціальних операцій. При цьому доктрина має винятково оборонний характер, хоча в оперативній структурі збройних сил і прослідковується чітка вказівка на ймовірних супротивників. Так, вони містять у собі два оперативні командування – Західне (захищає країну від сил НАТО з боку Польщі) і Північно-західне (орієнтоване на протидію можливим агресіям Північноатлантичного альянсу з боку країн Балтії). При цьому Росія й Україна, що межують із Білоруссю, розглядаються в Мінську винятково як дружні держави.

Основною оперативною одиницею збройних сил Республіки Білорусь стала бригада чисельністю 3000-3200 чоловік. Більшість бригад створено на базі колишніх радянських дивізій. Зараз у складі армії сусідньої країни три механізовані, дві мобільні (десантно-штурмові), дві ракетні та дві зенітно-ракетні бригади сухопутних військ. ВПС і ППО складаються із трьох авіабаз, п’яти зенітно-ракетних і двох радіотехнічних бригад. Усі ці підрозділи є силами постійної готовності. Елітою збройних сил країни вважається 27-ма бригада спеціального призначення, що базується в Мар’їній Гірці під Мінськом.

Наголос у вишколі особового складу сухопутних військ і авіації зроблено на діях в умовах мобільної оборони, яку саме й мусять забезпечити частини постійної готовності. Під їхнім прикриттям протягом кількох днів має відбутися розгортання та підключення до бойових дій навченого резерву, чисельність якого нині – в межах 350-450 тисяч чоловік. Слід зазначити, що професійна підготовка білоруських військовослужбовців експертами Росії та НАТО оцінюється як дуже висока. За словами відомого російського військового аналітика Олександра Храмчихіна, білоруська армія спроможна захопити Прибалтику за два дні, та й німецький бундесвер їй до снаги. Але як було сказано вище, жодних агресивних планів стосовно своїх сусідів білоруські військовики не мають.

Зате їх досвід виявився досить затребуваним за кордоном. Так, переважно білоруські фахівці обслуговують комплекси балістичних ракет, свого часу постачених іще Радянським Союзом до низки країн (наприклад, до Ємену та В’єтнаму). Та й сучасну модернізацію армії Венесуели, про яку зараз багато пишуть, провадять не так російські, як білоруські військові радники. 

На сьогодні найактуальнішою проблемою збройних сил Республіки Білорусь є їх технічна модернізація. Незважаючи на досить розвинену військову промисловість, офіційний Мінськ у цьому плані надзвичайно активно йде на співпрацю як із Росією, так і з Україною. Причому наша країна для білоруських військовиків є партнером бажанішим. Саме завдяки Україні в Білорусі було створено сучасну базу підготовки льотчиків, а також запущено у виробництво найсучасніші зразки озброєнь, що є плодом спільної україно-білоруської розробки. Найвідомішим із них, завдяки експортним успіхам, став протитанковий ракетний комплекс останнього покоління «Скіф».

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті