Найдраматичніший сезон...

Це був один із найважчих сезонів для Одеського академічного російського драматичного театру за останні 12 років. Крім різних проблем творчого, фінансового і технічного характеру, театр став свідком і трагічних подій, що розгорталися 2 травня на вулиці Грецькій. У його стіни та шибки влучали камені й арматура, використовувані того фатального для Одеси дня сторонами, що протистояли у вуличній баталії. 

– Так, події відбувалися безпосередньо поряд із нашим будинком, по суті, під нашими вікнами. Постраждали ліхтарі, шибки на фасаді, було пробито дах, – розповів кореспондентові «ОВ» директор театру, заслужений працівник культури України Олександр Євгенович Копайгора. – Потім почалися тижні порожніх зал, від чого колектив за останні роки відвик. Але люди просто боялися по вечорах полишати свої квартири, а наші вистави закінчуються після двадцять першої години... Усе це не могло не позначитися на нашій роботі. Багато чого з запланованого, зокрема й дві прем’єри, було відкладено. На травень ми готували «Дон Жуана», планували відновити постановку «Червоне та чорне» за Стендалем. Не склалося і з початком роботи над виставою «Лист сподівань» – у режисера, що вже мав приїхати до Одеси, раптово тяжко занедужала дитина. Ми вклали значні кошти в роботу над виставами, які поки що не відбулися. Це що стосується економічного боку справи, а щодо морального – актори, які витратили свої сили й енергію на розучування ролей, так і не змогли вийти до глядача. Проте впевнений, що зусилля не залишаться марними і всі заплановані вистави все-таки з’являться на наших афішах. 

– Зараз у акторів відпустка. Рік був тяжким, проблемним, але ж були й успіхи? Чим завершили сезон? 

– Раніше ми зазвичай закривали його капусниками. Але в останні роки з’явилася традиція завершувати, так би мовити, передпрем’єрною виставою. Тим самим ми мовби готуємо нашу публіку до нового сезону. Цього року довелося вчинити інакше: показали найкасовішу виставу – «Одеса при Океані» з Олегом Школьником у головній ролі. 

Що стосується успіхів, то одним із них, безсумнівно, стала наша нова вистава «Повітова канітель» за оповіданнями 

А. Чехова в постановці Олени Пушкіної. За моєї пам’яті це велика рідкість, коли постановка практично не зазнала жодного негативного відгуку в пресі. Театральна громадськість, причому не тільки нашого міста, відзначила, що продемонстровано високий творчий, професійний рівень нашої трупи. Небагато які колективи на пострадянському просторі сьогодні взялися б за таку складну роботу. У нас вона вийшла. Зараз працюємо над п’єсою італійського драматурга Карло Гольдоні, написаною 1749 року в жанрі комедії дель арте. Вийде наша вистава «Труффальдино із Бергамо, або Слуга двох господарів» у постановці Георгія Ковтуна. Ця п’єса також потребує величезної майстерності. Робота в розпалі – шиємо костюми, створюємо декорації, щоб усе відповідало стилю тієї епохи. Прем’єрний показ відбудеться вже 28 вересня. Мусимо вкластися в рекордно короткий термін, незважаючи на те, що задіяні не 8, як спочатку намічалося, а понад 30 чоловік. 

– У телепостановці 1977 року «Труффальдино із Бергамо», де в головній ролі знявся Костянтин Райкін, була використана музика Ігоря Колкера. Яка музика буде у вас? 

– Її написав Сергій Дмитрієв. Ми вже співпрацювали з ним у виставі «Дуже проста історія». Там музики було небагато, а в даному разі вона буде у великій кількості. 

– Хто у вас зайнятий у головній ролі? 

– Володимир Лилицький. Це наш молодий актор, у якого в багажі вже чимало вдалих ролей. До речі, останнім часом його часто стали запрошувати зніматися в кіно. Роль Труффальдино репетирує також і Олександр Владиченко – він працює в Одеському театрі музичної комедії. І взагалі у нас буде задіяно, як це і належить, два склади. 

– Я так зрозуміла, що у виставі буде багато музики, пісень, танців. Співати актори будуть своїми голосами, як то кажуть, наживо?

– Звичайно. Як це було у нас і в інших виставах. Наприклад, у «Едіт Піаф». Якщо вже мова зайшла про голос, то хочу сказати, що майже всі театральні вузи України випускають співучих акторів. Така наша природа. Тому українські театри, як правило, музично-драматичні, а не просто драматичні. Досить згадати класичні, повні українського колориту твори «Сорочинский ярмарок», «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка». Грати в цих виставах можуть тільки ті актори, що мають хороші вокальні дані. 

– Незважаючи на всю складність нашого часу, уже традиційний міжнародний фестиваль «Зустрічі в Одесі» відбудеться? 

– Я порадився зі своїм співзасновником Олександром Євгеновичем Марданем, і ми вирішили не скасовувати. Просто проведемо в скромнішому форматі. Приїдуть лише п’ять театрів. Нам допоможуть старі друзі – підприємці, бізнесмени. Тим більше що цього року  фестиваль присвячений 220-річчю з дня заснування нашого міста. 

– Що і кого побачать глядачі?

– Крім нашого театру, участь візьмуть колективи з України і Молдови. Кишинівський державний молодіжний драматичний театр «З вулиці Троянд» привезе рок-оперу у двох діях «Біла ворона» Юрія Рибчинського. Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П.К. Саксаганського (м. Біла Церква) покаже «Американську рулетку» за п’єсою О. Марданя. Дніпродзержинський державний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки обрав для нашого фестивалю п’єсу іспанського драматурга, каталонця Жорді Гальсерана «Метод Ґрьонхольма». А ще глядачі побачать «Одруження» Миколи Гоголя у постановці відомого українського режисера Дмитра Богомазова та виконанні акторів навчального театру Київського національного університету імені Карпенка-Карого. Виставу поставлено українською мовою. 

– Що ж, можна сказати: «Сезон закінчено, хай живе новий сезон». І хочеться побажати, щоб драматичні сюжети розігрувалися здебільшого на сцені, а не в реальному житті. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті