До 110-річчя від дня народження володимира синицького найтонший лірик, учень костанді…

В Одесі й Києві є коло родичів і гарячих шанувальників В. Синицького, які свято зберігають пам'ять про цю людину. Творча спадщина відомого одеського живописця, найніжнішого лірика, значна. Скромна людина, щирий художник, він був вимогливий до себе. Кращі добутки відзначені печаткою неабиякого таланта, високої професійної майстерності й духовної досконалості, яскраво вираженою творчою індивідуальністю. Все життя майже щороку він брав участь у виставках в Києві, Одесі, Луганську, Москві та інших містах. Його живописні й графічні роботи перебувають у художніх музеях Алупки, Севастополя, Донецькому художньому музеї ім. Артема, у Миколаївському художньому музеї, Бердянському художньому музеї ім. Бродського, у Москві в Третьяковській галереї, але найбагатша колекція його творів зберігається в Одеському художньому музеї.

Синицький походив з релігійної родини, що відрізнялася строгими правилами й узаконеним з покоління в покоління неквапливим побутом. Природно, у такій родині народжувалися люди цільні, міцні, фізично сильні. Він присвятив своє життя тому, щоб прославити працю, домашнє життя, честь, відданість. Образний світ художника складався під враженнями щасливого дитинства, реалістичного мистецтва XIX – початку XX століття і, безумовно, творчості представників Товариства південноросійських художників.

Його батько служив з 1905 року в Одеській церкві Святого Миколи, був законовчителем у народних школах. Після закриття церкви Св. Миколи у 1932 р., кілька років служив у церкві Різдва Богородиці на Слобідці. Дружив зі священиком батьком Іоною Отаманським, нині приліченим до лику святих. Родина була велика – вісім дітей. Мати Володимира – Клеопатра Перикловна, походила з родини генерала, героя російсько-турецьких війн, і німецької баронеси. Дід по батьківській лінії був псаломщиком в Єлизаветграді.

Володимир Синицький увійшов у художнє життя Одеси на початку двадцятих років. Його творчі пошуки рухалися у двох напрямках: з одного боку – розвиток власного бачення, з іншого – захоплююче наслідування методів роботи К.К. Костанді, твори якого Синицький дуже цінував і давно знав. Посмертна виставка робіт Костанді в 1924 р. у залах Одеського художнього музею, де було зібрано більше 300 картин, зміцнила його на шляху дотримання традицій. Важливо підкреслити, що Синицький не вдавався до поверхневого наслідування. Він був спроможний зрозуміти принадність «костандієвського колориту» і використати його в роботі. Що стосується простоти й камерності мотивів відомих робіт Костанді, то Синицькому вони дуже подобалися. Загалом, можна сказати, що від свого вчителя Костанді він перейняв проникливість, точність у зображенні настрою й стану природи. Своє – лаконізм, зведення багатобарвистості до більш стриманої гами. Його твори прості по сюжету й вишукані по виконанню. Найвідоміші витвори мистецтва руки цього майстра, як завжди, користуються увагою глядачів і кожний може познайомитися з ними на другому поверсі нашого художнього музею. Найтонший лірик, він досліджував особливості природи півдня. Малював і міські вулиці, й села. Є в нього й урочисті поетичні пейзажі, й майже документальні, де він фіксував свої улюблені куточки. Ці невеликі полотна по сьогодні заворожують нас трепетним відношенням до природи, майстерністю і витонченістю.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті