Щоб чума не з’їла мозок

У нашому регіоні знову спалах африканської чуми свиней.

 І про це таки справді вже пишуть у світі. Британський спеціалізований «Піг сайт» повідомляє, що, незважаючи на таку саму епідемію в Саратовській області, ветеринари з Россільгоспнагляду (Россельхознадзор) дуже стурбовані долею свиней у Молдові та Румунії й тому звертають увагу світової громадськості на загрозу, що нависла над цими двома країнами з боку української Одещини.

До Франції ця хвороба, на щастя, не дісталася. Вона спорадично з’являлася тут у 1980-ті роки. Тоді навіть обговорювалося питання, чи не пов’язана вона якось із людським СНІДом. Заспокоїлися на тому, що причиною імунодефіциту людини не може бути лихоманка у свині. А серед конспірологічних загадок того часу була версія, згідно з якою спалах африканської чуми свиней на Кубі 1971 року, що призвів до знищення півмільйона тварин, був спровокований екодиверсією антикастровських терористів. 

Але нині у французів інша чума, інші конспірологічні загадки, і терористи їх турбують інші. В редакційній статті «Ле Монд» дається спроба проаналізувати причини низки терористичних акцій, які стурбували країну в останні роки. Жером Фенольо закликає опиратися стратегії ненависті. На його думку, Францію обрано ціллю для атак тому, що тут одна з найбільших у світі мусульманських діаспор. А основною ознакою останніх із жорстоких акцій є їхня цілковита безглуздість, – про це говорить авторка того ж видання Сесіль Буаншо. Тобто якщо в історії з помстою за карикатури був принаймні зрозумілий мотив, то в акціях із вантажівкою в Ніцці або нападом на провінційну церкву все скидається на чисту провокацію. Метою її Ж. Фенольо вважає прагнення заворушити у Франції протистояння між мусульманами та рештою суспільства, спонукати владу до порушення демократичних норм, вивести ситуацію за межі нормального громадянського співіснування і зрештою переконати ісламський світ у тому, що західна цивілізація системно проти нього воює. І головний редактор «Ле Монд» наполягає, що треба усвідомити суть конфлікту, – це є протистояння між тоталітарним і демократичним способами мислення. Прямого висновку автор не пропонує, мабуть, передбачаючи, що читач зробить його сам: адекватним опором тут має бути не радикалізація антиісламських настроїв у французькому суспільстві, а наполегливе обстоювання досягнень демократії. 

Спадає на думку, що така ідея може бути корисною нам, українцям, для тверезої точки зору на ситуацію, яка для багатьох виявилася несподіваною. Польща, яка донедавна вважалася однією з найпослідовніших європейських «країн підтримки» України в її боротьбі з учорашнім сусідом за СРСР-івською комуналкою, виконала щонайменше невчасний демарш у вигляді парламентської ухвали щодо трагічних волинських подій 1940-х років. Вітчизняні оглядачі вже чимало сказали про історіографічну некоректність і логічну невиваженість цього документа, а припущення про можливі сторонні впливи на польських депутатів, мабуть, спливають у думці кожного, хто бодай чув про цю справу. Але факт залишається фактом: серед наших най­ближчих західних сусідів з’явилися люди, які свідомо чи несвідомо, з якихось цілеспрямованих міркувань, а чи суто під впливом неокультурених національних почуттів, хочуть зіштовхнути лобами своїх співвітчизників з українцями або принайм­ні істотно зіпсувати взаємини між двома країнами. Якийсь польський блогер навіть нік собі призначив – «Українець не є моїм братом». Під таким псевдо пише навіть про те, що геть не стосується даної теми. 

Цікаво, що завершується документ словами Івана Павла Другого, сказаними саме стосовно українсько-польських взаємин: «Хай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові ставити вище те, що об’єднує, ніж те, що розокремлює, щоб спільно будувати майбутнє, засноване на взаємопошані, братерській співпраці та щирій солідарності». 

Сподіваймося, що і серед нас, і серед поляків знайдеться більше людей, які захочуть дослухатися до цих слів, ніж таких, яким кортітиме їх проігнорувати.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті