Наперекір вогню

Сонячний ранок не віщував бі­ди. Молоде подружжя Андрія та Людмили Ковалюків, що живуть у Перехрестовому, як завжди, було зайняте своїми чотирма малолітніми дітьми. Треба повмивати малюків, одягнути, нагодувати… Попоравшись, Андрій взяв лопату і разом з іншими чоловіками пішов заробляти на життя. В якусь мить Люда згадала, що пообіцяла віднести свекрусі взуття. Це ж через дві хати, зовсім поруч… Дітки дивилися мультики по телевізору, тож жінка вирішила швиденько збігати до свекрухи.

Гвалт на вулиці зчинився за лічені хвилини. Двоє сусідів – Борис Зборовський і Семен Гуцуцуй – помітили чорний дим, що виривався з будинку Ковалюків. Кинулися у двір і почули з хати несамовитий крик дітей. Борис пірнув у полум’я і вихопив з ядучого диму трьох діточок. Ще однієї дівчинки ніяк не міг знайти, хоча й чув, як вона десь плакала. Не зваживши не загрозу обвалу стелі, ризикуючи життям, шукав дитину, аж поки не знайшов за ліжком… 

До палаючого будинку прибігла перелякана матір, почали збігатися сусіди. Весь довколишній люд рушив на порятунок Ковалюків. Отримавши тривожну звістку, не чуючи під собою ніг, мчав додому 24-річний Андрій. Не знаючи, що діти врятовані, кинувся в полум’я, «на автоматі» хотів увімкнути світло, і його вдарило електричним струмом – дякувати Богові, не надто потужним. Згодом приїхав підрозділ МНС і завершив справу. За версією пожежників, загорілося від короткого замикання електромережі. Епіцентром вогню стала розетка, в яку вмикався холодильник. 

Поки одні люди боролися з пожежею, інші звернули увагу на стан Бориса Зборовського. Чоловік зазнав небезпечних опіків. Рятували свого героя як могли, бо всі знають, що Борис Зборовський лише цього літа переніс складну операцію.

– У ту мить я не думав про себе, – щиро посміхаючись, розповів нам Б. Зборовський. – Я навіть забув, що мені важко ходити, що болять усі внутрішні органи… Від отого чорного диму і плачу дітей  в мене звідкись узялися сили винести їх з палаючого будинку.

Шкода лише, що через нестачу коштів Борис Вікторович не зміг отримати медичну допомогу у повному обсязі. Вже наступного після пожежі дня він буквально втік із лікарні, бо розумів, що сам не потягне лікування фінансово, а допомоги чекати немає звідки. Навіть вдячні погорільці не мали жодної гривні в кишені…

Нині Ковалюки усією своєю великою родиною живуть у рідної тітки, яка мешкає по сусідству. У двох кімнатках тулиться десятеро людей. 

Слід сказати, що у Перехрестовому дуже добре відгукуються про родину Ковалюків. Ми спілкувалися з багатьма людьми, і ніхто про них не сказав поганого слова. Андрій та Людмила можуть бути прикладом для інших багатодітних родин. 

Розповідь про Ковалюків була б неповною, якщо не розповісти про їхнє нелегке дитинство. Андрій та Людмила навчалися у Чорнянській школі-інтернаті, були найкращими друзями і стали єдиним коханням один для одного. Дівчина – кругла сирота, а в Андрія є матір, яка працює в Одесі та допомагає дітям у міру своїх можливостей. 

Сьогодні Ковалюки не уявляють, як житимуть далі. На порозі зимових холодів вони залишилися зі своїми діточками без даху над головою. У селі є багато будинків, але придбати житло родина не має можливості (орієнтовна вартість – до 200 тисяч гривень). Жителі району допомагають погорільцям чим можуть: старенький дідусь із селища Затишшя запропонував меблі, люди несуть дитячий одяг, взуття, продукти. Молода сім’я дуже вдячна і щиро молиться Богові за спасіння дітей та небайдужість земляків. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті