Крила творчої долі

Артист Олег Данилович Руссол святкує 75-річчя

Він народився в Одесі 8 січня 1942 року.

Точилася війна. Місто було окуповане. Тож сталося так, що в його метричному свідоцтві з’явився запис – 24 січня. Таким чином, Олег Данилович Руссол святкує свій день народження двічі.

Перший запис у його трудовій книжці – помічник машиніста тепловоза.

…Стрімко мчить потяг степовими просторами, залишаючи позаду міста, залізничні станції. Рух захоплює, задає ритм стукотом коліс. Попереду – життя, сповнене руху.

Чи міг хлопець із Молдаванки уявити тоді, що невдовзі вистелиться йому інший шлях. Спів стане його професією, визначить долю в мистецтві після того, як вступить на вокальне відділення Одеського музичного училища до знаменитого педагога Фаїни Василівни Ротмірової, котра повірила в його талант, повела юнака всіма складними лабіринтами вокального мистецтва.

Успішно пройшовши на четвертому курсі училища прослуховування в Одеському українському музично-драматичному театрі, Олег Руссол увійшов до творчого колективу як артист-вокаліст. Брав участь у всіх хорових, народних сценах музичних вистав.

Згодом вступив до Одеської державної консерваторії імені А.В. Нежданової, навчався на вокальному відділенні, водночас працюючи в театрі. Звісно, він міг би спробувати свої сили на оперній сцені. Голова випускної комісії народний артист України Павло Кармалюк, відомий український баритон, дав йому найкращі рекомендації, пророкував успішний шлях в опері. Але у злагодженому колективі Одеського українського театру він почувався своїм. Тут працювали видатні митці: насамперед, завідувач музичної частини Борис Зільберглейт, народні артисти України Олександр Луценко, Юлій Божек, Генріх Осташевський, Микола Сльозка…

У них він вчився акторської майстерності. Йому доручали ролі у виставах, в яких доводилося не лише співати, а й створювати повнокровний образ людини. Хоча в масових, народних, хорових сценах також потрібно грати певного персонажа.

Важливими для себе як артиста Олег Данилович вважає ролі у виставах «Наталка Полтавка» І. Котля­ревського з музикою М. Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського.

Якщо говорити про «Запорожця», то від прем’єри в червні 1983 року він постійно грає роль Султана або Ібрагіма-алі, котрий читає запорожцям турецький фірман про волю… 

В доробку артиста є ролі, що потребують неабиякого вокального хисту, але є й такі (з роками їх більшає), у яких треба показати людину з її складною долею засобами суто драматичної виразності, і не так важливо, епізод це чи одна з основних ролей у виставі.

Серед найулюбленіших у Олега Даниловича – роль Прокопа Сірка, батька Проні, у комедії «За двома зайцями». Артист гармонійно увійшов у виставу-довгожительку за п’єсою М. Старицького, вписавшись в акторський ансамбль, що склався від прем’єри у квітні 1988 року. Його Сірко не схожий на персонажа, якого грали попередники. Він – і хитруватий, і спритний, і в міру покірливий своїй жінці, і водночас хазяїн в домі.

В комедії «Ревізор» за М. Гоголем артист О. Руссол створює образ лікаря Гібнера. Тут зовсім інші барви: його персонаж педантичний, стриманий, небагатослівний, про таких кажуть: «собі на думці». 

А у виставі «Г-і-р-к-о!» він грає Мархоцького-старшого, котрий потрапив на весілля до сина свого Стасика прямо з-за ґрат... Тож і прагне будь-що увійти в товариство, але не завжди слова його, жести, взагалі поведінка є доречними. 

На жаль, уже стала історією прекрасна вистава «Сон літньої ночі» за комедією В. Шекспіра, в якій Олег Руссол грав роль енергійного та поважного Філострата, розпорядника веселих забав при дворі «афінського герцога» Тезея. Так само, як стала історією вистава 1989 року «Гамбрінус» за мюзиклом М. Розовського. Король Гамбрінус у виконанні Руссола своєю веселою пісенькою, потужною енергетикою збирав навколо себе гомінке товариство – відвідувачів легендарного «Гамбрінуса».

Звісно, долі персонажів, яких граєш, неодмінно треба пропустити крізь душу, зрозуміти їх, відчути. Протягом чотирьох з половиною десятиліть Олег Руссол вчився цієї акторської мудрості у славетних корифеїв. А ще читав книги. Завдяки численним гастролям, на яких театр бував у далекі роки, у Олега Даниловича зібралася чимала бібліотека. 

Один з улюблених його творів – кіноповість «Україна в огні» О. Довженка. Пристрасна, завжди актуальна. З палкою вірою письменника-патріота в свій народ. А ще – «Зачарована Десна». В цих творах стільки правди, стільки любові до рідної землі, стільки мудрості!

Як дарунок долі згадує митець свою участь у літературно-музичній композиції за мотивами «України в огні», де він грав роль Лавріна Запорожця. 

Його концертні програми, яких за роки творчості підготовлено чимало, складаються з улюблених вокальних творів – арій з опер, народних пісень, пісень на слова Т. Шевченка, сучасних українських романсів.

У виставі, яку ювіляр обрав для свого 75-річчя, «Сватання на Гончарівці» за комедією Г. Квітки-Основ’яненка, поєдналися дві музи Олега Руссола: пісня і драматична гра. У ролі Прокопа Шкурата, батька Уляни, до якої сватається багатий нелюб Стецько Кандибенко, Олегу Даниловичу видалася щаслива нагода показати свого персонажа всебічно, створивши яскравий образ за допомогою обох сторін свого таланту.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті