Загадка Турандот

В Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В. Василька відбулася давно очікувана шанувальниками театру прем’єра вистави «Турандот» за однойменною п’єсою італійського драматурга Карло Гоцці. Звісно, кожен із глядачів складе собі враження або погодившись із несподіваним трактуванням всесвітньо відомої п’єси, або, навпаки, заперечивши режисерську ідею. 

Пропонуємо передпрем’єрні роздуми режисера-постановника Івана Уривського.

– Це вже третя ваша вистава в театрі імені В. Василька. Першою була постановка на експериментальному майданчику «Глядач на сцені» – «Тіні забутих предків» В. Василька за мотивами повісті М. Коцюбинського, друга робота – «Останній день літа» за п’єсою О. Вампілова «Полювання на качок» на «Сцені 38». І ось тепер – вистава на великій (основній) сцені. Чим був обумовлений вибір драматургійного матеріалу?

– Ще у студентські роки як читач я захоплю­вався казками для театру Карло Гоцці. Особ­ливо мені подобалася казка «Ворон». І коли ми з художнім керівником театру Ігорем Мико­лайовичем Равицьким шукали, що саме треба ставити, якось так визначилися: це має бути яскрава і водночас складна драматургія. Зрештою обрали найвідомішу п’єсу Гоцці – надзвичайно складну, з величезною всесвітньою сценічною «біографією» тривалістю в три століття. В історії залишилася геніальна вистава «Турандот» Є. Вахтангова. Я її бачив в обробці Р. Симонова. Зараз у нас є можливість переглядати «Турандот» із дивовижною Борисовою – Турандот і Лановим – Калафом…

Певною мірою хотілося посперечатися. Між «Турандот» Вахтангова і нашою виставою – відстань у сто років. Багато що змінилося у світі, в нашому світосприйманні. 

– «Турандот. Принцеса Китайська» 

К. Гоц­ці добре відома на наших сценах… Щоправда, головним чином ставляться опери. Їх відомо щонайменше вісім. Йде опера «Турандот» Дж. Пуччіні. А на драматичних, музично-драматичних сценах України цієї назви не знайти. Була спроба поставити «Турандот» у Херсоні, в українському музично-драматичному театрі імені М. Куліша, але сьогодні ця вистава чомусь не йде. У будь-якому разі театр імені 

В. Василька є певною мірою першовідкривачем п’єси Гоцці для української сцени. Нарешті з’явився український переклад, який здійснив заслужений артист України Ігор Геращенко.

– Трагікомічна п’єса-казка про Турандот була написана 1673 року. Віршованою мовою. Тож потрібен був перекладач-поет. У п’єсі є певний пафос. Ігор Геращенко відчув це і передав у своєму перекладі з італійської. Дещо ми взяли для постановки від Шіллера, який переклав п’єсу німецькою. У нього зовсім інший, ніж у Гоцці, настрій. 

Про Турандот і перед Гоцці існувало багато історій. Є свідчення, що то була й не китайська принцеса, а перська (є поема про Турандот, написана у ХІІ столітті перським поетом Нізамі), а може, й слов’янська. 

Взагалі, розмірковуючи над цією п’єсою, я дійшов висновку, що вона міфічна і певною мірою містична. Ще на початку роботи дуже довго розгадував першу ремарку: «Пекін. На воротах – голови». Ця п’єса будується на жертвах… Хто така Турандот? – Дочка Турана… Туранці – то нація, народ. 

А чому така, що легко роздає накази вбити й не може зупинитися у своїй ненависті? 

Ми намагалися дошукатися причини. Натхнення брали в міфології.

Всі вважають прекрасну Турандот жорстокою, злою демоницею. Але ж насправді вона – звичайна людина. Просто в неї така сила, така життєва позиція. Її дії – то виклик світові. 

– І вона обрала зброєю своєї боротьби загадки?

– Загадки тут існують для сюжету. Не в них суть. На мою думку, в сім’ї імператора Альтоума (батька Турандот) сталася величезна драма. Його держава – в руїнах.

– Тож головна загадка – в самій Туран­дот? 

– Так, вона звичайна людина. Коли вже вона полюбила, то любов мусить здолати злого демона, що живе в ній. Але чи здолає?! Ось у чому питання! Свобода і любов – рівноцінні речі. Чи зможуть вони жити разом у її душі?

Гадаю, основну загадку треба шукати і розгадувати в її психології.

В цій п’єсі багато мікротем. Багато війни. Йде якась світова війна. У світі є якийсь дисбаланс. Ми на цьому не акцентуємо. Ми не конкретизуємо тему – не граємо виставу про війну чи про взаємини батьків – дітей… чи просто про любов. Нам важлива історія про світобудову. 

– Який фінал у цій історії? 

– Центром є і залишається любов. Ми не знаємо, переможе вона чи ні в цій любові…

Відгадала Турандот загадку… І що далі? Знову вбивство? Ні, ти будеш моїм мужем!

Спрацьовує синдром Едіпа. Так само, як і Едіп, Турандот карає себе тим, що виходить заміж. Вона карає себе за всі попередні смерті…

Фінал хороший: Турандот виходить заміж… Але, мабуть, уже не буде Турандот, яку всі знають…

– І все це ви прочитали у Гоцці?

– Так. Ми лише ускладнили історію про Турандот. Трохи змінили ракурс, а все інше лишилося: і прекрасний наїв (все ж це казка!), і кохання, і боротьба за кохання…

Над виставою працювала творча команда на чолі з режисером-постановником Іваном Уривським: сценограф і художник по костюмах Руслан Хвастов, постановник пластики Павло Івлюшкін, актори: заслужений артист України Яків Кучеревський (імператор Альтоум), Вікторія Остапенко (Турандот), Ірина Бесараб (Адельма), Марина Клімова (Зеліма), Алла Бродська (Скіріна), Вадим Головко (Принц), заслужений артист України Ігор Геращенко (Батько Принца), Валерій Швець (Барах).

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті