У стані забудькуватості

У залі – суцільний гамір. Серед кількасот присутніх багато хто відверто не знає, чим зайнятися. Одні зайняті грою в телефоні, інші, щось обговорюючи, голосно сміються, ще хтось так само голосно лається. Окремі слова тонуть у шумовій веремії, однак з виразу облич та за рухами губ неважко зрозуміти, хто про кого що думає. 

Це не зібрання екзальтованих підлітків на черговій тусівці. Це пленарне засідання Верховної Ради, на якому я побувала в рамках прес-туру, організованого Українським кризовим медіа-центром.

Законодавці видавалися дуже зайнятими, але кожен своїми справами. Обговорення чергового законопроекту їх цікавило мало. Мова йшла про енергоефективність житлового сектору. Спікер парламенту Андрій Парубій закликає аудиторію зосередитися. Адже ухвалення цього закону має здешевити пересічним українцям оплату комунальних послуг. Однак, судячи з усього, для нардепів питання високих тарифів не є проблемою. Закон, зрештою, ухвалюють у першому читанні. Ледь чутні оплески дають надію, що деякі «слуги народу» всерйоз цікавляться проблемами співвітчизників. 

– Із 423 депутатів у Верховній Раді працюють у найкращому разі сімдесят: решта або відсутні в залі, або, засвідчивши присутність, вирішують власні питання, – говорить народний депутат України від фракції «Самопоміч» Олена Сотник.– Чимало моїх колег ігнорують засідання без поважних причин. Так зване «кнопкодавство» сьогодні – не метод для просунення певних законів, як це було за часів Партії регіонів. Нині це спосіб приховати реальний стан речей, а саме факт відсутності депутатів на робочих місцях. Деякі з них за два роки своєї каденції приходили на засідання лічені рази і не запропонували жодного законопроекту.

Однак, незважаючи на «сачкуючих» депутатів, законотворча діяльність парламенту йде повним ходом. З початку року до розгляду було запропоновано 172650 законопроектів: у Раді для них не існує жодних реєстраційних лімітів. Через це багато які так і лишаються нерозглянутими. При цьому більшість законопроектів, які все ж доходять до слухання, депутати намагаються ухвалити у першому читанні, не витрачаючи часу на обговорення. Другого читання взагалі удостоїлися лише піввідсотка законотворчих пропозицій. Подібна практика містить в собі багато ризиків, адже не завжди з назви документа можна зрозуміти, про що йдеться. Депутати ознайомлюються з проектом зазвичай «по діагоналі». І то в кращому разі. 

Наприклад, нещодавній закон про «заочний суд» (він передбачає винесення вироків злочинцям, що переховуються) до внесення правок містив пункт, який дозволяв співпрацю з терористичними організаціями. Пропонована норма не звучала на обговореннях і не була прописана в пояснювальній записці. Закон уже був ухвалений у першому читанні, аж тут слова «терористичні організації» потрапили на очі правозахисникам, які й звернули увагу громадськості на цей факт і примусили парламентарів переглянути законопроект. А скільки таких «огріхів» лишаються непоміченими?

Особливо багато питань виникає під час прийняття річного бюджету. Сам документ невеликий, однак існує ще й додаток до нього. На кожного депутата – десь три тисячі сторінок. Проект бюджету має бути готовий вже першого грудня, однак найчастіше на перевірку відводиться близько тижня наприкінці року. Звісно, одній людині такий обсяг не осилити, тому депутати підключають своїх консультантів та помічників. За таких умов про ретельний аналіз даних годі й говорити. Однак і в режимі авралу подекуди спливають неприємні факти.

– Торік Міністерство спорту просило виділити мільйон гривень на обладнання офісу до «Євро-2012», – згадує помічниця одного з народних депутатів Злата Симоненко. – Також Міністерство культури просило виділити два мільйони гривень на фестиваль у райцентрі на Луганщині, на непідконтрольній Україні території. Це лише ті випадки, де мету відмивання грошей можна чітко простежити. А є питання, які, наприклад, стосуються енергетики, і в них можуть розібратися лише нечисленні фахівці. 

Своїм зовнішнім виглядом напівкругла сесійна зала Верховної Ради викликає асоціації з ареною цирку. І те, що в ній відбувається, скидається на виставу. Ті, хто перед камерами обзивають одне одного останніми словами, поза політичною сценою можуть бути друзями, навіть сватами та кумами. І це не єдиний елемент вистави. Самі депутати відверто кажуть, що в парламенті вагоме місце посідають політичні домовленості. Всі, мовляв, знають, хто і як голосуватиме задовго до натискання кнопок. 226 голосів – рішення ухвалено. Ні в коаліції, ні в опозиції заперечень не буде. Навіть якщо того дня на пленарне засідання зареєструвалися всього 170 депутатів.

– Те, що ви зараз можете бачити у Верховній Раді, це пряме відображення становища нашого суспільства, – вважає провідний консультант апарату ВРУ Олександр Антонюк. – У нас люди, які живуть в одному багатоквартирному будинку, не можуть домовитися щодо ОСББ, то що можна сказати про управління цілою державою? Проте, незважаючи на критику роботи парламенту, правлячі партії за цей час виконали понад половину своїх передвиборних обіцянок. Скажіть, було б це можливим, якби Верховна Рада не працювала?

Побутує думка, що народ має ту владу, на яку він заслуговує. Наші депутати, якими б вони хорошими чи поганими не були, не прилітають з Марса. Вони є вихідцями з того суспільства, в якому живемо ми. Однак передбачається, що на виборах обираються найкращі з хороших, лідери, які мають бажання і можливості повести країну до перспективних зрушень. Тоді чому деякі народні обранці дозволяють собі опускатися нижче рівня власних виборців?

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті