Виклики глобального потепління

Нещодавно в Одеському державному екологічному університеті завершився перший всеукраїнський з’їзд гідрометеорологів. До участі в ньому долучилися фахівці з Німеччини, Швеції, Польщі, Білорусі, Росії, Азербайджану, Великої Британії, Казахстану, Грузії. Усі вони стурбовані кліматичними змінами, що відбуваються на планеті. І вважають їх дуже сер­йозними викликами для всього людства. 

Ще 2015 року фахівці Одеського державного екологічного університету видали книгу «Кліматичні зміни та їх вплив на сфери економіки України», яку редагували доктор фізико-математичних наук, професор С.М. Степаненко та доктор географічних наук, професор А.М. Польовий. У ній викладено головні перестороги, які є спільними для різних країн світу. На жаль, широкому загалові це видання залишилося невідомим. Не цікавляться доробками вчених і у профільному міністерстві.

На що ж саме звертають свою увагу провідні вчені  з розвинених країн? Зокрема, сьогодні Земля отримує від Сонця енергії більше, ніж випромінює її у космічний простір, тобто відбувається нагрівання нашої планети. Цей дисбаланс підтверджується вимірюванням зростання тепловмісту океану протягом останніх 30 років. Світовий океан за рік акумулює енергії на порядок більше, ніж отримує людство від спалювання всіх видів палива. Тож очікується подальше глобальне потепління навіть без істотних змін у складі атмосфери. 

Але слід пам’ятати, що суходіл і океан мають різні часові масштаби температурного відгуку на радіаційні збурення: у першому разі це 10 років, у другому – 100. І саме феноменальна теплоємність Світового океану, тобто його теплова інерційність рятує нас від екстремального прояву глобального потепління, певною мірою гальмує кліматичні зміни на Землі. Цей важливий факт не завжди адекватно враховується і політиками, і вченими. Ефект інерції сповільнює реакцію Землі на кліматичні збурення, тобто перешкоджає змінам планетарного енергетичного балансу відбитися у змінах глобальної температури, і вона поки що зростає досить повільно. Але коли буде вичерпано акумулятивну здатність Світового океану, може початися екстремальне глобальне потепління. Це проявиться в аномальних природних явищах, передусім у швидкому підвищенні рівня океану, посиленій активності тропічних циклонів.

Усі сучасні засоби спостережень слугують лише для діагностики кліматичних змін. І в контексті найнесприятливішого сценарію подій з інтенсифікацією глобального потепління, тобто в разі загрозливого для людства діагнозу, слушною видається думка про активні технології впливу на довкілля. 

Зокрема, до штучних методів зміни клімату належить пропозиція академіка РАН Ю.А. Ізраеля. Він вважає, що треба на 1-2% зменшити кількість сонячної радіації, що дістається Землі. Для цього слід закачати у стратосферу близько 600 тисяч тонн відбійних аерозолів (сірки). 

На думку Ізраеля, цього вистачить, щоб стабілізувати температуру та клімат на сучасному рівні.

А на питання, куди подінеться сірка, вчені дають обнадійливу відповідь. Вони розрахували, що за умови реалізації запропонованого методу на квадратний метр земної поверхні випаде 0,2 мг сірки, що в тисячу разів менше порівняно з рівнем промислових викидів. На думку Ю.А. Ізраеля, цей метод може бути запроваджений протягом двох-трьох років. 

Інші фахівці побоюються різкого втручання у природні процеси і тому віддають перевагу поглинанню діоксиду вуглецю лісами, океаном та штучними абсорбентами. Але і тут не все так просто: американський океанограф Роджер Ревел говорив про те, що води Світового океану не зможуть поглинути надлишки вуглецю. «Людство своєю діяльністю проводить геофізичний експеримент величезного масштабу», – писав вчений. 

Взагалі останнім часом фахівці дуже уважно вивчають антропогенне навантаження на довкілля. І дійшли висновку, що природні коливання спричиняють 25% потепління. Усе інше пов’язане з людською діяльністю. що особливо далося взнаки наприкінці ХХ – на початку ХХI століття. 

Та є й протилежна точка зору. Її автори роблять висновок, що глобальне потепління зумовлене зовсім не антропогенними викидами парникових газів в атмосферу, а незвичайно високою інтенсивністю сонячного випромінювання, яке зберігалося практично протягом усього минулого століття. Наступне за цим зниження глобальної температури відбудеться навіть якщо антропогенні викиди сполук вуглецю в атмосферу дійдуть пікового рівня. 

Автори цієї теорії стверджують, що вуглекислий газ не тільки не сприяє глобальному потеплінню клімату, але навіть приносить користь, стимулюючи розвиток життя на Землі. Він життєво необхідний для рослин – головних очисників природи. Більша концентрація сполук вуглецю в атмосфері прискорює зростання лісів і рослин. Про це свідчить, зокрема, «зелена революція» – різке і повсюдне збільшення продуктивності сільськогосподарських культур у ХХ столітті. Якщо вуглекислий газ перестане надходити в атмосферу, рослини вичерпають його запас протягом 10 років. 

Таким чином, різноманітність і багатогранність точок зору щодо причин глобального потепління свідчать про велику складність прогнозу на майбутнє. І необхідність пошуку шляхів розв’язання цієї проблеми має стати першорядним завданням не лише для вчених, а й для керівників усіх без винятку країн світу. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті