Не старіє душею

Лише вісімнадцять ветеранів Другої світової війни і одна остарбайтерка дожили в районі до 72-ї річниці Перемоги над фашизмом. У Любашівці  9 Травня до Меморіалу Слави прийшов лише один фронтовик – 94-річний Дмитро Захарович Волошин. 

На долю військового санінструктора випало чимало випробувань під час війни і в мирний час. Його ратна біографія почалася влітку 1941 року з оборони Одеси. Потім був Севастополь.

Переживши німецький полон, звідки він утік, бойовий офіцер Дмитро Волошин перебув окупацію у рідному Кричуновому. У березні 1944 року знову пішов воювати. До Берліна не дійшов лічених кілометрів – був тяжко поранений. У львівському госпіталі, де лікувався, втратив документи, через що після виписки служив рядовим  до 1947 року. 

Після війни спершу очолював медпункт Дубчанського інтернату. Тоді Дмитрові Захаровичу вдалося власноруч виготовленою сірчаною маззю вилікувати від корости 450 сиріт. 

Мріяв здобути вищу освіту, але як колишньому військовополоненому йому не дозволили. Тож до 1992 року добросовісно трудився простим фахівцем у Любашівській санепідемстанції. 

Тривалий час ветеран намагався документально підтвердити свою ратну службу в якості офіцера. Три роки витратив він на збирання відповідних паперів по архівах, і лише у 2002 році військова рада Одеського військового округу поновила його у військовому званні, а Міністерство оборони призначило Дмитру Захаровичу відповідну пенсію. 

Ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, Богдана Хмельницького, медалі «За оборону Одеси», «За оборону Севастополя» прикрашають груди фронтовика, який продовжує ділитися спогадами про свої фронтові шляхи з любашівськими школярами. Часто розповідає й про нинішнє безбідне і забезпечене  життя колишніх супротивників, з яким колишньому офіцеру переможної радянської армії вдалося познайомитися під час поїздки до Німеччини.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті