Учбовий – не значить несправжній

Піхотинці гріють руки біля багаття, дбайливо замаскованого від спостерігачів умовного супротивника. Невдовзі світанок – найвдаліший момент для атаки. Це тішить вимоклих вояків. На світанку й атакували. Рушили ра­зом із технікою. Мокрі, забрьохані, зі зброєю і в бронежилетах. Йшли тихо, зосереджено, розгорнувшись ланцюгом, майже відчуваючи один одного ліктем, не вибиваючись уперед і не відстаючи від товаришів. Ні – не товаришів, а побратимів. Слово «товариш» надто вже не подобалося багатьом із бійців окремого механізованого батальйону. Було в ньому щось неприйнятне для вояків, бо асоціювалося з радянським «товарищ» – з нащадками тих, хто прийшов на нашу землю знищити українську державність, сплюндрувати нашу волю.

…Йшли мовчки, адже все потрібне сказано, команди віддано, напрямки та рубежі визначено, позиції противника розвідано. Дарма що супротивник умовний – такі ж побратими з сусіднього батальйону. Задачі, що їх вирішували підрозділи, хоч і різнилися діаметрально, мали спільну мету – бо­йове злагодження. 

Секрети «супротивника» не проспали, виявили атакуючих вчасно, оборонялися відчайдушно, і атаку довелося масувати, «подавляючи» та «знищуючи» з ходу вогневі засоби. Відвернувши увагу лобовою атакою, задіяли резерви, вдарили по флангах і затиснули в лещатах оборонців. Вдалий маневр вирішив результат бою.

Розбираючи учбову атаку, заступник командира бригади полковник Анатолій Мішанчук, втомлений, у наскрізь просяклому вологою однострої, як всі його бійці, докладно проаналізу­вав недоліки та переваги і поставив завдання врахувати перші, поглибити другі. Досвід стане у пригоді незабаром у реальному бою.

Присутній на навчаннях командувач Опера­тивного командування «Південь» генерал-ма­йор Андрій Миколайович Грищенко дав високу оцінку вишколу військовослужбовців 28-ї Окремої механізованої бригади та відзначив найкращих фахівців.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті