Знайомі граблі

Нинішні протести у Венесуелі, що тривають уже скоро два місяці, «Нью-Йорк Таймз» вважає найсерйознішим викликом для лівацького уряду після 2002 року, коли внаслідок заколоту попередній президент Уго Чавес був на кілька днів усунутий від влади. Нині ж, коли сотні тисяч людей вийшли на вулиці, щоб вимагати нових виборів, які мали б змістити нинішнього главу держави Ніколаса Мадуро, сутички між протестувальниками та поліцією вже залишили по собі щонайменше 40 убитих, сотні поранених і непіддатні обчисленню збитки приватного бізнесу від пограбувань.

Незалежні спостерігачі звертають увагу на небезпечні тенденції в діях влади. «Попри те, що протестувальників затримано цивільними правоохоронцями, вони постали перед військовим трибуналом – так, мовби ми були у стані війни», – коментує керівник правозахисної моніторингової групи Альфредо Ромеро.

Так, підозрюваних в акті вандалізму у штаті Сулія не було доправлено до звичайного цивільного суду, а відвезено на військову базу і віддано військовій юстиції. Сама ж справа полягала в тому, що під схвальні вигуки юрби було повалено статую екс-президента Уго Чавеса, від якої залишилися самі чоботи. 

Згідно з нещодавнім звітом Міжнародної Амністії, за період протестів затримано вже понад тисячу венесуельців, переважно молодих. Серед заарештованих – студенти, підприємці, працівники промисловості та сільського господарства. На початку травня до військового суду було доправлено цілу родину, яку всю скопом було звинувачено в ініціюванні повстання. Двох затриманих за те, що вони скористалися масовим безладдям, аби поцупити з розгромленої крамниці два шматки шинки, також поставлено перед військовим трибуналом із такими самими звинуваченнями.

Мадуро застосував проти політичних супротивників антитерористичне законодавство і розширив свої повноваження указами про надзвичайну ситуацію в країні. Це й дозволило йому вдатися до військових судів, які перебувають під цілковитим контролем влади. Він навіть спробував був розпустити парламент – Національну Асамблею, контрольовану опозицією.

Провина більшості заарештованих полягає лише в тому, що вони, не чинячи порушень громадського ладу, публічно висловлювали свою незгоду з урядовою політикою. Але їм висуваються такі серйозні звинувачення, як тероризм і зрада батьківщині. При цьому у військових судах до них не застосовуються всі належні процесуальні правила. Інша небезпечна тенденція: досить комусь із високих посадовців виступити з публічними докорами на чиюсь адресу, критикована особа буває негайно затримана силовиками.

Уповноважена з нагляду за процесуальним порядком Луїса Ортега стала в опозицію до президента у березні. Зараз вона стверджує, що держава порушує власні закони, тож пані уповноважена не впевнена, що сама виконуватиме урядові розпорядження в нинішніх умовах.

Спостерігачка організації «Г’юман Райтс Вотч» Тамара Тарасюк (венесуелка, попри «підозрілі для нас» ім’я, прізвище та зовнішність; імовірно, предки…) гадає, що президент удався до військової юстиції через те, що в цьому разі він упевнений у судових ухвалах, у той час як у цивільному суді можуть віддати більше шани закону, ніж забаганкам глави держави. При цьому варто зауважити, що Венесуела є учасницею міжнародної угоди, яка засуджує застосування військових судів у цивільних справах. 

Поштовхом до чергового спалаху масового невдоволення став новий виток економічної кризи, спровокований довготривалим падінням цін на нафту, доходи від продажу якої при малоефективній економіці Венесуели були основним джерелом поповнення бюджету. Країна наступила на ті самі граблі, що й свого часу наслідуваний нею СРСР: розвиток соціальних програм забезпечувався не реальним зростанням економічної стабільності за рахунок господарської багатоваріантності та підтримки підприємницьких ініціатив, а суто екстенсивним шляхом – коштом сировинного експорту. Тож і наслідки мусили б передбачатися за аналогією з СРСР.

Ще одні граблі, на які не зважає венесуельська влада, – нещодавній український досвід. З тією різницею, що той самий союзник Мадуро, який був і у Януковича, ташується набагато далі від Каракаса, ніж від Києва.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті