Золоті миттєвості долі

Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька відзначає ювілей актора

Для ювілейної афіші провідний майстер Одеської української сцени, заслужений артист України Павло Шмарьов міг би обрати (право славного іменинника!) виставу «Кайдаші» – сімейну хроніку за повістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім я», в якій він грає Кайдаша (а на прем’єрі грав старшого сина Карпа), «Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем, де грає роль Цибулі, кума Солопія Черевика, «Ранок ділової людини» – театральні фантазії на тему Гоголя за маловідомими драматичними сценами класика літератури (в цій виставі він грає роль Дворецького), Йосипа у виставі «Ревізор» за М. Гоголем… Що не роль – то, як мовиться, мрія для кожного артиста. 

З усього творчого доробку ювіляр обрав виставу «Місто мого дитинства» за п’єсою одеситів Г. Голубенка, Л. Сущенка, В. Хаіта «Старі будинки». Режисер-постановник – народний артист України Ігор Равицький. 

Це вистава про Одесу та одеситів. У ній Павло Васильович грає роль «колишнього морського вовка» Захара Олексійовича.

…24 роки тому Павло Шмарьов, випускник Дніпропетровського театрального училища, приїхав до Одеси на запрошення художнього керівника Одеського українського театру Ігоря Миколайовича Равицького працювати в колективі.

Зіграв першу роль на професійній сцені (точніше «увійшов» в уже готову виставу!) – Микиту Нелапаного в музичній комедії «Рожеве павутиння» за п’єсою Якова Мамонтова (режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Костянтин Пивоваров). 

А далі пішло… Головні ролі молодих героїв у виставах різних за жанрами, різних режисерів: Антось Ангарович у виставі «Для домашнього огнища» за однойменною повістю І. Франка (режисер-постановник – К.Г. Пивоваров), Михайло у виставі «Сини Адама» В. Василька за мотивами повісті 

О. Кобилянської «Земля», Тумрій у музичній драмі «Аза-чарівниця» за мотивами повісті Ю.-І. Крашевського «Хата за селом» (режисер-постановник – І.М. Равицький), Герцог у трагедії «Кара без помсти» Лопе де Веги (режисер-постановник – Алессіо Бергамо з Італії)... 

Були ролі видатних українців у поетичних виставах: «Фантазіє! Ти сила чарівна…» – про Лесю Українку, де Павло Шмарьов грав за Івана Франка та Дмитра Мержинського, «Вишневий вітер» – про Тараса Шевченка, де митець виступав від імені Поета, так само, як і у виставі «Тарасові весни» – про молоді роки Кобзаря. Одна з перших кіноробіт – роль у фільмі Володимира Янощука «Дух землі». 

Напередодні ювілею пощастило поспілкуватися з Павлом Васильовичем Шмарьовим. Бо ж нарешті у нього випала вільна година на розмову.  

Про себе митець розповідати не любить. Та й часу завжди обмаль: то репетиції, то вистави, то зйомки…

За 24 роки в театрі зіграно чимало. Крім термінових «введень», у нових постановках Павло Шмарьов зіграв за своє творче життя понад тридцять ролей… Про успішні та улюблені актор відповідає лаконічно: всі…

 – Ніяково розповідати про себе. Хай про мене краще розкажуть ролі.

І все ж… П’ятдесят років тому, у травні, 27 числа, мені випало щастя народитися. У батьків вже були дві донечки – Антоніна і Ганна. Мої старші сестри. Моя батьківщина – село Лиса Гора за 18 кілометрів від Запоріжжя. Я з козацьких країв.

Вчився, звісно ж, у школі. Закінчив 8 класів. А далі опинився в Запорізькому педагогічному училищі – вчився на вчителя праці та креслення. Але не пішло, не моє.

Переломним моментом у моєму житті був вступ до Дніпропетровського театрального училища. Тоді почалися мої «золоті миттєвості». Дякувати педагогу Зої Федорівні Селенковій, яка взяла мене на свій курс, повірила в мене.

Так швидко минули три з половиною роки. Було цікаво і важко. Все ж я прийшов до училища, маючи за плечима життєвий досвід: і армію відслужив, і попрацювати встиг.

А тут треба бути глиною, фарбою. І полуницею довелося бути (на першому курсі), і їжаком, і вовком, і ведмедем. 

Наш курс був перший україномовний. Разом зі мною навчалася Нінель Наточа, нині заслужена артистка України, теж працює в Одеському українському театрі, Тетяна Захарян, яка зараз успішно працює на телебаченні.

У 1993 році нас запрошували театри з 14 міст України. А ми приїхали до Одеси. Дякувати художньому керівнику театру Ігорю Миколайовичу Равицькому, який повірив у нас.

Все, що він обіцяв нам, випускникам, він виконав. 

Я відчуваю себе щасливим в Одесі, в театрі імені В. Василька.

У мене дружна сім’я: дружина Ольга, художниця-модельєрка, закінчила Одеське театрально-художнє училище, і два сини, вже студенти, один – майбутній архітектор, другий – майбутній хірург.

У мене є цікава творча робота, друзі-колеги. Є театр. Трапляється в моєму житті й цікаве кіно. Є Одеса, море і родина.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті