Пастораль її сторіччя

Минулого тижня, 22 травня, Анастасія Степанівна Галабурда відзначила 100-річний ювілей. Народилася вона в сім’ї Завацьких у мальовничому селі Станіславка. Тут минули її дитячі та дівочі роки. Закінчила чотири класи початкової школи. З раннього віку була привчена до роботи, допомагала батькам. Пізніше почала працювати в місцевому колгоспі «Перемога». Тут, у рідному селі, Анастасія Степанівна зустріла своє кохання – гарного хлопця, роботящого веселуна, вправного гармоніста Івана Галабурду. 

Незабаром вони побралися. Родичі, розуміючи, що молодим слід жити окремо, склалися коштами і подарували їм невеличкий будиночок, так звану мазанку. Іван та Анастасія працювали в колгоспі, налагоджували домашнє господарство. Невдовзі, 1938 року, у подружжя народилась первістка Галинка, а за місяць до початку війни світ побачила друга донька, яку назвали Марійкою. 

Відтоді неабиякі випробу­вання лягли на плечі Анастасії Степанівни. Іван Антонович був призваний до лав Червоної Армії, а вона з двома доньками залишилася в окупованому селі. З нетерпінням чекала, як і її односельці, звісток із фронту, молилася, аби чоловік повернувся живий. І тільки її кохання та віра в краще надавали сил Івану Антоновичу. Чоловік пройшов бойовими дорогами до самого дня Перемоги, залишив свій автограф на Рейхстазі. З численними нагородами повернувся до рідного села, де на нього чекали любляча дружина та двоє доньок. І почалося мирне життя. 

Багато доводилося працювати, аби відбудувати зруйноване нацистами господарство. У повоєнні роки народилося ще четверо дітей: Віталій, Деонисій, Валерій та Тетяна. 

Життя вирувало. Не встигли озирнутися, як підросли діти, створили свої сім’ї, подарували Анастасії Степанівні та Івану Антоновичу онуків. Недаремно є таке прислів’я: «Юність – ранок свіжий, старість – вечір кволий». Рано з життя пішов Іван Антонович, залишивши Анастасію Степанівну доживати віка за двох. Як поховала чоловіка, нового щастя вже не шукала, так і залишилася з дітьми та онуками. 

Отакий добрий слід по собі залишає Анастасія Степанівна! Скажіть, за сьогоднішніми мірками, хіба це не подвиг? А доля, між іншим, не жаліла жінку – пережила вона і голод, і розруху, працювала все життя в полі. Хоч і досягла поважного віку, однак досі енергійна і доброзичлива. Про секрет свого активного довголіття каже: «Ніколи не заздрила, завжди бажала людям добра і була постійно в роботі». 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті