Іграшки

Британський журналіст Джон Карлін описує для іспанської газети «Ель Паїс» свої враження від нещодавньої поїздки до Естонії та Латвії. Найбільше його вразила Нарва, де більшість жителів – «російськомовне населення». Вразила не так «замороженим політичним кліматом», як драматизмом візуального образу на річковому рубежі з Росією. Старовинна фортеця на естонському боці нагадує іграшковий замок із казки про фей, а та, що на російському, давить на психіку своїми розмірами та похмурим виглядом. Ворожі вартові дивляться тут одне на одного починаючи з 1492 року, пише журналіст. Тут відбулася страшна битва між росіянами та шведами у 1700 році, і так само жахлива у 1944-му, коли загинули сотні тисяч радянських і німецьких солдатів.

Паралельні історичні спогади присутні в уяві більшості жителів Естонії. Найнедавніший «спогад» – Україна, російське вторгнення до якої збудило емоції, прискоривши рішення НАТО надіслати підрозділи до балтійських країн. Батальйон, призначений для Естонії, діятиме під британським командуванням і включатиме вояків із Франції та Румунії. Іспанські підрозділи, повне розгортання яких заплановане на червень, розмістяться в Латвії й перебуватимуть під канадійським командуванням. НАТО також посилює свою присутність у Литві, на чолі з Німеччиною, та в Польщі, до якої надійдуть вояки зі США.

Ще одним сигналом, що свідчить про серйозність, із якою західні країни сприймають загрозу, стало рішення мирної протягом останнього століття Швеції, не членки НАТО. З наступного року тут впроваджується обов’язкова військова служба. Офіційна підстава: «Напруга в балтійських країнах».

Росія ж заявляє, що такі «безвідповідальні» військові заходи на її кордонах збільшують ризик конфлікту. Більшість росіян у Нарві поділяють цю думку. Виразником цієї опінії є Владімір Алєксєєв, змальований британським журналістом як свого роду фюрер місцевої спільноти. Дебелий, бундючний «досконалий взірець гомо совєтікуса» народився в Росії, а в Естонії 40 років пропрацював на електроцентралі, з них 25 – профспілковим лідером. «Росія моя вітчизна, – говорить дядько, попри те, що за документами він естонський громадянин. – Її перемоги, як анексія Криму, – це й мої перемоги. Її поразки – і мої поразки, і не було серед них більшої в моєму житті, ніж незалежність Естонії». Звісно, в цьому контексті найбільшою бідою він вважає появу вояків НАТО на цих теренах. Із ним абсолютно згоден його сусіда Владімір Чуйкін, який народився 1951 року в Сибіру, а вже потім якось опинився в Нарві. На його погляд, таке нарощування військових потуг схоже на ситуацію, коли сусіди заводять злого собаку. Колись той когось укусить – і конфлікт стане неконтрольованим.

В пошуку якоїсь рівноваги автор поговорив з Антсом Ліметсом, що вже 22 роки є секретарем муніципалітету. При комунізмі, говорить той, тобі давали докладні накази щодо твого способу існування. За незалежності все йде нормально. Стало більше грошей і набагато більше свободи. Але багато хто з місцевих росіян розгублений відсутністю суворої регламентації життя. У солдатах НАТО вони вбачають агентів сатани. Але сам Ліметс вважає, що їхня присутність – це добре. «Путін знає, що коли від рук росіян загине англійський вояк, це буде дуже велика різниця проти того, якби загинув місцевий. Це його примусить двічі-тричі подумати перш ніж затіяти авантюру на кшталт української», – мотивує він. Говорячи це, Ліметс визнає, що присутність американських і європейських військовиків у регіоні робить ситуацію вибухонебезпечнішою. Але, на його думку, йдеться про вибір меншого лиха, з огляду на «царя Путіна з його прагненням влади, параноєю та потребою мати ворогів».

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті