Дмитро Вишневецький – борець за волю, за козацьку долю

Бурхлива українська історія ХІV-XVIII ст.ст. – це історія руйнівних війн, пожеж, чужоземних завоювань. Безліч історичних документів знищено безповоротно. Тому про багатьох дійсно титанічних постатей нашої історії ми не знаємо майже нічого. «Увесь наш історично-культурний процес уявляється на перший погляд пунктирною лінією, бо наші історичні документи – лише уривки, шматки, лише уламки і фрагменти», – ці слова Є. Маланюка повною мірою стосуються і життєпису українського князя, хороброго вояка, запорізького козака Дмитра Вишневецького за прізвиськом Байда.

Тінь і морок огортають славні діла Вишневецького, який заклав перші початки Запорізької Січі. Цінним для нас є дослідження французького історика Шарля Лемерсьє, яке побудоване на матеріалах турецьких архівів. Аналіз цих матеріалів показує справжній масштаб військових операцій князя-козака та їх наслідків для Оттоманської імперії і володінь Північного Причорноморського Криму. Вишневецький був незалежним від короля Польщі, а російському царю «служив», доки Росія підтримувала його дії.

Феномен українського козацтва настільки потужно вплинув на розвиток європейської історії, що світ, починаючи з XV століття, називав наш народ не інакше, як козацькою нацією. 

Народився Дмитро Іванович Вишневецький на Поліссі. Маючи поважне походження, міг розраховувати на спокійне й забезпечене життя, але відмовився від благополуччя, поставивши собі за головну мету боротьбу проти степової орди. Він як нащадок давнього українського князівського роду стає оборонцем південного порубіжжя, обирає суворе спартанське життя запорожця. Він об’єднав розпорошений по українських плавнях хліборобський люд і визначив напрям творення власне української збройної організації. Виходець із заможної родини українських феодалів Польсько-Литовської держави, він був із тих патріотично налаштованих діячів, які у важку годину ставали на захист Вітчизни.

Поїздка Дмитра Вишневецького 1521 року до Стамбула, де він мав зустріч з султаном, вивела українське козацтво на арену міжнародних відносин. Це було помітним кроком у процесі відродження української держави, із збройною силою якої вже рахувалися. Він мав намір одержати підтримку московського уряду і Польщі у боротьбі з татарами. Але Хортиця не дочекалася підтримки і була розгромлена татарами.

У серпні – вересні 1556 року Вишневецький з невеличким особистим військом захопив острів Мала Хортиця за 15 кілометрів південніше від останнього дніпровського порога та за 60 кілометрів північніше від острова Томаківка, де згодом була заснована Запорізька Січ – стратегічна опора українського козацтва.

У вересні 1556 року Дмитро Вишневецький відрядив отамана Михайла Єсковича до Москви до царя Івана Грозного і передав йому свій намір залишити короля Сигізмунда ІІ Августа та перейти під заступництво царя. Настав новий період в історії відносин між Московською державою, Польщею, Оттоманською імперією та Кримським Ханством. У січні 1558 року починається Лівонська війна. Історичні документи про участь у цій війні загонів Дмитра Вишневецького мають суперечливий характер. Між Московією і військами Вишневецького виникали часті непорозуміння. Байда відновив союз із Польщею для оборони козацьких рубежів від кримського хана і Оттоманської імперії. 1564 року Дмитро Вишневецький востаннє виступив проти Оттоманської імперії. З 4-тисячною армією він вирушив до Молдавії, де точилися між­усобні свари, але тут його захопили в полон і відправили до Стамбула на страту. За «Хронікою Мартина Бельського», козацького ватажка скинули з фортечного муру в Галаті на крюк; він провисів на ньому три дні, доки турки, обурені прокльонами, спрямованими проти мусульманської віри, не застрелили його з луків. Розповідь про загибель Вишневецького лягла в основу славетної народної пісні про «Байду-козаченька».

В 70-80-ті роки XVI століття Осяйна Порта зазнала численних наскоків українських козаків. Деякі з них, а саме походи запорожців 1574-го та 1577-1578 років проти турецьких ставлеників у Молдавії, цілком імовірно, були набагато небезпечнішими та значнішими за кількістю учасників, аніж виступи Вишневецького, та все ж жоден із них не спричиняв такої масової мобілізації турецьких військ. Разом з тим імена ватажків цих походів – Свірговського (1574 рік) та Івана Підкови (1577-1578 роки) – практично залишилися поза увагою оттоманських властей. Дмитра Вишневецького визнавали як справжнього незалежного ватажка і в Польщі, і в Росії. Слово «козак» за його життя дійсно відповідало покликанню борця за волю, за козацьку долю.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті