Як справжній солдат

Багато наших земляків проходять службу у Збройних силах України. Вони полишили свої домівки, родини, щоб захищати Батьківщину, її суверенітет і незалежність. Їм боляче, що сьогодні рвуть на шматки нашу землю, і ми віримо, що вони відборонять її цілісність і мир у державі. 

– Нам є що захищати, є що берегти! – кажуть ті, хто на передовій сьогодні і хто воював на сході України раніше. 

Сергій Бочаров із Сухомлинового був призваний до війська, коли вже точилася війна. Не ховався від виконання обов’язку – так був вихований батьками Надією Михайлівною та Павлом Вікторовичем. Привчений з дитинства до праці, до відповідальності, повістку з райвійськкомату сприйняв як належне. Службу розпочав у частині внутрішніх військ, яка ташується у Львівській області. В лютому 2014 року, коли охороняв громадський лад на Майдані, був захоплений патріотичним духом людей, які боролися за свої права, за європейський розвиток Батьківщини. Після Майдану ще місяць служив у Львові. А потім без роздумів і відмов, як справжній солдат, прийняв наказ про відправку в зону антитерористичної операції. 

Він скупо розповідає про нелегкі будні, про бої, про життя між ними.

– Єдине, чого боявся, – щоб мама з батьком не знали і не хвилювалися, – розповідає Сергій. – Навіть коли старший брат хотів приїхати до мене у Львів, а я був уже в АТО, відмовив його. Потім все ж таки сказав, де перебуваю. Нашу частину реформували в Національну гвардію, коли направляли на схід України. Я був водієм на автомобілі ЗІЛ-131. Змінював солдат на блокпостах, доставляв їх на військові позиції, підвозив необхідні вантажі. Нам, людям молодого покоління, непросто було відразу усвідомити всю жорстокість і небезпеку, які несе з собою війна. Та в будь-якому разі почуття патріотизму, бажання, щоб наша Україна була мирною і незалежною державою, допомагали долати всі труднощі ратного життя. Бойова обстановка надзвичайно всіх згуртовує, здружує. А ще мені пощастило, що там служили хлопці з Іванівського району – Віктор Головченко з Баланин, Валерій Малик із Блонського, Денис Хомко з Білки. 

Під час одного з обстрілів автомашина Сергія згоріла, сам він був поранений… Але найтяжчі спогади солдата – про полеглих і поранених бойових побратимів. Вдячним словом наш земляк відгукується про допомогу волонтерів, які постійно привозили якісне обмундирування, продукти, інші необхідні речі.

Слов’янськ, Мар’їнка, Красногорівка... Порожні хати, розбиті вікна, дахи, зруйновані дороги й люди, які так сподіваються миру. Це назавжди залишиться в пам’яті Сергія. 

Перебування в зоні антитерористичної операції він не вважає за подвиг. Коли його запросили на святкування Дня Перемоги, Сергій здивовано запитав: «А чому мене? Хіба я подвиг вчинив? Я просто виконував військовий обов’язок».

Сьогодні священний обов’язок виконують тисячі військовослужбовців України – такі, як Сергій Бочаров. Щодня жертвують своїм життям, здоров’ям. Сльози виступають на очах, коли розумієш, що ці хлопці роблять заради нашої Батьківщини. Це справжні патріоти! Вони не тікають з країни, не переховуються, а відважно йдуть воювати за мирне небо над нами!

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті