Потепління спеки

«Звільнення кількох відомих політичних в’язнів, допущення іноземних кореспондентів, запрошення міжнародних організацій до діалогу стосовно прав людини – то неповний перелік дій, до яких вдався президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв. Невже «пєрєстройка» в Узбекистані?» – запитує Анджей Почобут у польській «Газеті виборчій». «Узбецькі медії мусять писати про корупцію, бюрократію, байдужість посадовців, вимагання хабарів. Мусять стати ареною, на якій точаться дискусії та обмін думками», – цитує він далі узбецького президента, невдоволеного національними ЗМІ, «робота яких не відповідає умовам сьогодення». Президент зізнався, що про деякі події та проблеми він довідується завдяки радіо «Озодлик» (узбецька версія «Вільної Європи»). Ще недавно станцію тут називали пропагандовою трубою, за допомогою якої Сполучені Штати дестабілізують «узбецький рай». Аж ось британська інформагенція «ВВС» повідомила, що найближчим часом відкриє своє бюро в Ташкенті. То буде перше офіційне представництво західних ЗМІ у країні.

Польський журналіст порівнює заклик до національних медій з політикою «гласності», що її провадив генеральний секретар ЦК КПРС Міхаїл Горбачов. Колишній же парторг інституту Мірзійоєв відкрив у різних регіонах офіси, де будь-хто може звернутися особисто до президента держави по допомогу. А в серпні до Узбекистану приїде делегація від «Г’юман Райтс Вотч», міжнародної правозахисної організації зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. «Інші теж можуть приїжджати, ми співпрацюватимемо, нам нема чого приховувати», – говорить міністр закордонних справ Абдулазіз Камілов. «Порівняно з часами Карімова то цілком нова реальність, раніше такого в Узбекистані не було», – коментує опозиційна журналістка Галіма Бухарбаєва, яка вже близько десяти років живе в еміграції.

Майже 60-річний Шавкат Мірзійоєв очолює узбецьку державу по смерті Іслама Карімова, який ще з часів СРСР здійснював керівництво, за висловом польського журналіста, «твердою рукою»: Узбекистан залишався тоталітарною державою без легальної опозиції та з медіями, що слухняно вихваляють державних провідників.

Мірзійоєв був особою номер два в державі починаючи з 2003 року, тобто відколи сів у крісло прем’єр-міністра. Його знали як суворого, навіть безжального владаря, майстра політичної інтриги. Саме ці якості, на думку автора статті в «Газеті виборчій», допомогли Шавкатові Міромоновичу здобути прихильність Іслама Абдуганійовича і сприяли тому, щоб перший перейняв владу від другого. Але менше ніж за рік Мірзійоєв проявив виразне прагнення до змін. Він домігся послаблення напруги у взаєминах із Таджикистаном і Казахстаном, з якими сварився його попередник, заявив про намір реформувати податкову систему, лібералізувати економіку та врегулювати проблему з курсом національної валюти, різниця якого в офіційних і «чорних» обмінниках сягає 200-300%. «Економічна криза та усвідомлення, що слід якось зарадити поточній ситуації, примушують до перезавантаження системи», – пояснює дії президента Галіма Бухарбаєва. Адже рівень безробіття сягає 15-20%, що спонукало мільйони громадян виїхати в пошуках роботи за кордон. За неофіційними оцінками, поза межами країни живуть близько половини узбеків віком від 18 до 30 років. Щоб поправити економіку, президент намагається залучити іноземні інвестиції. І перетворення в Узбекистані автор статті пов’язує саме з цим наміром, тобто з прагненням намалювати приємну картинку перед очима західної публіки. Підтверджуючи свою версію міркуваннями правозахисниці Мутабар Таджибаєвої, журналіст висловлює думку, що Мірзійоєв – прямий політичний спадкоємець Карімова, а його головне завдання – зберегти режим, все ж решта – лише засіб досягнення цієї мети. І вже без посилань на чиїсь свідчення підводить читача до парадоксу: курс узбецького президента на лібералізацію, зокрема й заклик критикувати владу, публічно критикувати не дозволяється. 

Ну що ж, користуючись запропонованим з боку самого автора порівнянням, можна сказати: у Горбачова свого часу мета була така сама, але в якусь мить події пішли далі за власною логікою. З тією хіба різницею, що в замороженій Росії такі явища звикли називати потеплінням, у спекотному ж Узбекистані слушніше б говорити про ранкову прохолодь.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті