Піснями вишите життєве полотно

«Прилітають до нашого поля

Із далеких країв журавлі,

Розквітають і квіти, і доля

На моїй українській землі…»

Це слова з улюбленої пісні Бориса Білого, чий ліричний баритон давно полюбився кодимчанам. Сьогодні в його репертуарі майже сотня пісень, а за плечима – 50-літній культурно-мистецький шлях, понад десять тисяч вечорів відпочинку, близько сімох тисяч концертів художньої самодіяльності, понад півтори тисячі виїздів агіткульт­бригад. Така приблизна статистика, цифри якої яскраво свідчать про невгамовну натуру закоханого у пісню чоловіка. А ще були фестивалі, виставки художньої творчості, народних умільців, творчі естафети, масові гуляння.

З 4-го класу Борис співав на сцені Олексіївського будинку культури, брав участь у концертах у Молдові, в районних і обласних конкурсах Одещини. Співав у шкільному хорі і сольно, виступав за честь школи на районних олімпіадах і в конкурсах художньої самодіяльності. По закінченні школи та служби в армії здобув вищу музично-педагогічну освіту і знайшов визнання на Кодимщині. 

– Мелодійна українська пісня зачарувала мене з дитинства. Вдома співали всі. Співали і нормовиці у полі, куди я ходив з мамою на роботу. Жінки знали стільки пісень, що, здавалося, їх не можна було запам’ятати. Вони запали в мою душу, – згадує Борис Олексійович.

Залягли в його серце й українські традиції, звичаї та обряди. 

Сьогодні Борис Олексійович Білий відзначає потрійний ювілей: своє 70-річчя, півстоліття творчості і 40 років на посаді директора Кодимського районного будинку культури ім. Тараса Шевченка. 

Оглядаючись з осені на свої калинові стежки, він з задоволенням розповідає про завідувачів районного відділу культури, під керівництвом яких працювалося легко, з творчим піднесенням. І тільки про себе говорить з неохотою, мовляв, працюю, як і всі, нічого особливого. І це при тому, що його багаторічна плідна праця відзначена грамотами Міністерства культури, обласного відділу культури і туризму, районними відзнаками. 

Та його життєве полотно доля встеляла не тільки світлими барвами. Впліталися й кольори сірих буднів, і чорні плями розчарувань. Наприклад, давній конфлікт із районним керівництвом певного періоду через залишковий принцип фінансування культури. Загострене почуття несправедливості змусило його покинути директорську посаду і піти вихователем до СПТУ. Одначе після тривалих переговорів, на прохання того ж керівництва, повернувся до Будинку культури, щоб уже ніколи не зійти з мистецької стежини. 

Скільки очолює заклад, стільки сам займається господарською частиною. Добре знає, де, як і що пригвинчено, що потребує нагального ремонту, а що може почекати. Всі недолади виправляє сам. Словом, і швець, і жнець, і на дуді гравець. Колеги називають Бориса Олексійовича майстром на всі руки. 

– Він ніколи не підведе, – говорить начальниця відділу культури і туризму РДА Людмила Андріївна Басько. – Його працелюбність, порядність, професійність, високе почуття відповідальності за справу – взірець для багатьох поколінь працівників культури. 

Сьогодні Кодимський районний будинок культури славиться народним хором «Джерела», дуетом «Зорецвіт», вокальним колективом «Незабудка», гуртом «Консонанс-ретро», духовим оркестром, вокально-інструментальним ансамблем, танцювальними колективами. Серед культ­освітніх закладів області він є одним із найкращих. 

Кажуть, талановита людина талановита в усьому. А я додам – і щаслива. Щасливий Борис Олексійович тим, що займається улюбленою справою, щасливий, що працює з такими ж талановитими та закоханими в пісню колегами. Щасливий своєю сім’єю – дружиною Світланою Іванівною, яка теж присвятила себе культурі, синами Глібом і Олегом, які обрали мистецьку стезю, онуками Єгором і Олексієм.

Сьогодні його діти усім найкращим завдячують батькам, як і він завдячує своїм. 

– Ми перейняли від мами й тата не лише такі риси, як порядність і чесність, а й основну людську науку: поважай інших – і поважатимуть тебе, – говорять сини.

 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті