Біометричний марафон

З початку 2017 року українці оформили понад 2,5 мільйона біометричних паспортів. «А чим же я гірша?», – закралася мені в голову думка. Тим більше що зі впровадженням «безвізу» між Україною та ЄС одержання цього документа стало як ніколи актуальним. Звичайно, у більшості наших громадян немає можливості, а в когось і бажання подорожувати. Але багато є й тих, кому така новація припала до душі. 

♦Доведи, що ти людина

Обнадієна розповідями про простоту реєстрації через інтернет, я зайшла на офіційний сайт Державної міграційної служби. Наближалася північ, а я сиділа й чекала оновлень. Годинник на таймері ноутбука обнулився, настав час заходити на сайт. Вводжу номер телефону, обираю зручний для мене підрозділ та послугу і… місць немає. Що ж, почекаю ще хвилин із п’ятнадцять. Результат той же. Після третього разу вже не витримала й пішла спати. 

У наступні кілька днів я з різною наполегливістю продовжувала свої спроби. Причому вже не стала обирати підрозділ ближче до дому, а готова була вписатися туди, де є місце, добре що біометричний закордонний паспорт можна оформити в будь-якому відділенні. Сиджу собі, тицяю в кнопочки й чекаю жаданого номерка.

Масла у вогонь підливає система безпеки. Сайт після кожного перезавантаження вимагає ввести підтвердження, що ти не робот. Що вдієш, спокійно ввожу капчу, доводячи нерозумній машині, що я людина, а не програма. Щоправда, після введення чергових «літерок» я вже почала в цьому сумніватися. Якщо із завданням типу «вибери зайве» розібратися вдалося, то куди клікати, щоб обвести кружечки на картинці, я так і не збагнула. Бажання спати і спроби зробити все якнайшвидше хоч і вплинули на мою міркувальну здатність, але я була прикро ображена.

Я, представниця виду homo sapiens, людина розумна, найвищий щабель еволюції, спасувала перед комп’ютером. Однак, судячи з відгуків на тематичних форумах, таких, як я, було багато. На мить подумалося, що в майбутньому ніякого повстання машин і не потрібно. Досить тільки ввести в обіг недосконалу систему.

Але в чому-чому, а в завзятості сайт мені перемогти вдалося. Я не висипалася, вичікувала, розчаровувалася, коли хтось на мить випереджав мене у виборі талончика, але відступати не збиралася. «Закордонник» мені може згодитися, а крім того, це вже було справою принципу.

На п’ятий день (вірніше, ніч) переді мною висвітилася купа вільних номерків. Навчена гірким досвідом, клікаю найостанніший, на пообідній час. Ура, його ніхто не взяв! Система вкотре вимагає підтвердження, але вже не сумнівається в моєму органічному походженні. Номерок взято, за два тижні буде новий етап. А поки що настав час спати.

♦Сидячи в чергах

За два тижні по квесті з талончиками я вже сиділа в Суворовському ВВІРі, підготувавши всі документи, ксерокси, чек про оплату послуг. Одержати квитанцію вирішила заздалегідь, наслухавшись розмов про те, як у найвідповідальніший момент термінал переставав працювати. Чула також про те, як «на найцікавішому місці» вимикалося світло і вся черга з вистражданими талончиками «пролітала». Але про це намагалася не думати: сподівалася на прихильність долі та задовільну роботу комунальників. 

Коли я прийшла, люди поважно сиділи в черзі, очікуючи, коли їх викличуть за номерком.  Кілька чоловік стовпилися біля термінала, де приємна в поводженні жінка допомагала їм провести оплату, роздаючи консультації.

– Найзручнішою й найефективнішою вважається реєстрація через інтернет, але взагалі таких способів три, – пояснювала працівниця ВВІРу. – Про електронний запис тут, гадаю, всі знають. Другий спосіб – це стояння в живій черзі по талончики: щодня формується список, який поступово просувається. У черзі чоловік із двісті, а талончиків близько тридцяти: вам головне приходити відзначатися щодня о дев’ятій ранку, аж поки візьмете талончик. Останній спосіб – реєстрація через телефонний дзвінок, але я б його нікому не радила. Людей, у яких вийшло в такий спосіб до нас прорватися, я запам’ятала в обличчя.

А тим часом відвідувачі ділилися між собою подробицями про те, як вони сюди потрапили. Очікування затяглося майже на годину, але ніхто не нервував. Всі терпляче чекали і, схоже, були раді, що взагалі опинилися тут. Шлях до сподіваного талончика майже в кожного лежав через безсонні ночі та тривале чекання. Одні тижнями стояли в живій черзі, другі наполегливо боролися із системою на сайті ДМС, а треті випробовували нові технології.

– У мене залишився талончик на реєстрацію в Чорноморському ВВІРі, і якщо хтось хоче туди поїхати, можу віддати, – говорить одна з жінок у черзі. – Черга підійде через п’ять днів, але мене там уже не буде: я собі виловила талон за допомогою бота в додатку Telegram. Сьогодні о третій годині ночі мені прийшла есемеска про місце, що звільнилося, я швидко встала, зареєструвалася – і вже тут.

«Безхазяйним» талончик довго не залишається. Одна з відвідувачок, що прийшла довідатися про деталі подавання документів, швидко погоджується. Жінки перешіптуються, одна іншій називає номерок і час, на який потрібно прийти, потім вони чемно прощаються й розходяться. Тим часом, через майже годину, мене та ще одну жінку викликають у кабінет для оформлення документів. 

– Знаєте, простіше візу одержати, ніж усе це, – зітхає моя сусідка. – Кілька місяців тому оформляла дозвіл на виїзд до Угорщини: на все пішло два тижні, після чого мені потрібно було тільки занести документи, а потім забрати їх.

Я мовчу, оскільки досвіду оформлення візи не маю, але чомусь я цій жінці вірю. Як і словам працівниці ВВІРу, що за моїм нетерміновим паспортом, який за законом мусить готуватися двадцять днів, треба приходити не раніше, ніж через два місяці.

♦Замість післямови

У липні на офіційному сайті ДМС радили не подавати документи влітку, якщо не планується термінових поїздок. Чекайте, мовляв, у серпні спаду ажіотажу і спокійно подавайте. Зараз прогнозують, що очікування перестане бути таким довгим після того, як скінчаться новорічні свята і поліграфкомбінатові «Україна» закуплять нове обладнання, яке збільшить виробничі потужності для виготовлення бланків. А черга меншати й не збирається, бо зараз активно друкують паспорти, подавання яких припало на спекотні літні місяці. До того ж потенційні користувачі «безвізу», навчені гірким досвідом попередників, намагаються зробити собі документи «про всяк випадок». З одного боку, багато хто з них затримує строки видачі людям, яким виїхати треба просто зараз. А з іншого – що їм робити, якщо цей «випадок» настане, а документи вчасно не будуть готові? Окремо стоїть питання про відповідальність держави, яка, надаючи платні послуги, виконує їх неякісно та невчасно. Можна скільки завгодно було давати рекомендації не планувати поїздки без паспорта на руках, але люди мають право знати, на що їм розраховувати, якщо вони платять свої гроші. Так само як і вимагати компенсації за заподіяні збитки.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті