Маленький Париж

В кожному місті є своя атмосфера. Це стосується як мегаполісів на кшталт Києва, так і невеличких містечок. Всюди знайдуться якісь особливі точки, якими пишаються місцеві жителі, є вулиці та площі, де надвечір збирається багато люду. Звісно, є відомі туристичні центри, назви яких говорять самі за себе. Маршрути для мандрівників вивірені роками і постійно оновлюються. Однак у більшості випадків, їдучи до незнайомого міста, напередодні не можеш сказати, з якими враженнями повернешся додому. Саме з такими думками я майже вісімнадцять годин їхала з Одеси до Чернівців – одного з найзахідніших обласних центрів в Україні, який місцеві мешканці називають «Маленьким Парижем».

♦Назад до університету

Мої студентські будні закінчилися два роки тому, і тому до вищих освітніх закладів я навідуюся хіба що в робочих справах. Але в Чернівцях усе було інакше. Я йшла до навчальних корпусів не працювати чи вчитися, а відпочивати. Принаймні таким проводженням часу я вважаю екскурсію по Чернівецькому національному університету – у місці, де ти бачиш себе маленькою комашкою серед нагромадження великих будівель. 

Загалом, як мені здалося, цей освітній заклад і є чи не єдиною визначною архітектурною пам’яткою в Чернівцях. Якщо спробуєш «загуглити» про міський туризм, то пошуковик у першу чергу видасть фото університету. Та й зображення на магнітиках у сувенірних крамницях не вирізняються розмаїттям. Однак ця пам’ятка варта того, щоб її відвідати! Вона будувалася  у позаминулому столітті як резиденція митрополитів і зовсім не схожа на більшість українських університетів. Якби «Гаррі Поттера» знімали в Україні, то ідеальнішого місця на роль Гоґвортсу, ніж ЧНУ, годі було б шукати. Велична будівля з червоної цегли яскраво вирізняється серед усього архітектурного ансамблю міста.

Затишність маленьких будиночків історичного центру Чернівців губиться на розкішному тлі університету. Його ворота радо зустрічають неквапливих туристів та заспішених студентів. Змішавшись із юрбою останніх, іду з ними до корпусу. Паралельно думаю, чи варто мені платити за екскурсію, а чи й так пройдуся. Однак ніхто мене зупиняти й не думав. Виявилося, що відвідини об’єкта, який перебуває під охороною ЮНЕСКО, та одного з семи чудес України можуть коштувати бюджетному туристові абсолютно нічого. Єдине, за що треба платити, – це послуги екскурсовода, яких знову ж таки ніхто не нав’язує. Ціна сорокахвилинної екскурсії у групі варіюється від десяти гривень для дітей до тридцяти п’яти гривень для дорослих. Крім власне оповіді про історію університету, відвідувачі здобувають можливість побувати в залах закладу, зазвичай закритих для сторонніх осіб. Однак більшість цікавих для відвідування місць – у вільному доступі.

Поки університет працює, можеш спокійно гуляти по його території, відпочити у прилеглому дендропарку, завітати до місцевої каплички, в якій полюбили вінчатися чернівецькі молодята (до речі, для студентів та викладачів ЧНУ ця процедура абсолютно безкоштовна). Ніхто за тобою не слідкує, не примушує оплачувати ті чи інші послуги. Навпаки, люди з інших міст і країн чекають подеколи по півгодини, поки набереться група на екскурсію. Хоча здається, що й до «заборонених зал» самостійно пройди – ніхто не помітить. Однак цього робити не раджу – корпус великий і заблукати в ньому людині, яка в університеті вперше, – діло нехитре.

♦Романтика маленьких вулиць

Находившись доволі по університету, вирішила продовжити свою маленьку подорож. Шлях мій лежав до центру Чернівців, дорогою до якого я знову ж таки сподівалася знайти щось цікаве. Але, на жаль, довгий час оку не було за що зачепитися. Маленькі двоповерхові будиночки в історичному центрі виглядали хоча й мило, але досить одноманітно. Тому я просто йшла далі, сподіваючись знайти бодай одну сувенірну крамничку. Їх знайти було важко, здавалося, що тихі Чернівці живуть своїм життям і лаври культурної столиці України їм не дуже потрібні. Однак на добробут центру міста це не вплинуло. Всі вулички чисті, оснащені дорожніми вказівниками, пішохідні переходи дуже зручно розташовані. Спочатку дуже тиснув на нерви брак світлофорів біля «зебр», проте він компенсувався чемністю водіїв автівок. В Одесі, наприклад, взято за правило озиратися навкруги, навіть переходячи на зелене світло. А якщо вирішив перейти по пішохідному переходу без світлофора, будь готовий пропустити з десяток машин перед собою. 

Можливо, це мені в Чернівцях просто так пощастило. А може, водії просто їздять обережно, знаючи, що мало не через кожні п’ятдесят метрів треба гальмувати. Однак за три дні в цьому місті я зрозуміла, що на дорогах можна почуватися відносно безпечно.

Тим часом, блукаючи, я звернула біля міської ратуші та зайшла на одну затишну вуличку. Перше враження: точнісінько площа Ринок у Львові. Та ж сама бруківка, ті ж лавки з квітниками. Але трохи пройшовшись, зрозуміла, що вулиця Ольги Кобилянської (саме так вона називається) дещо інакша. Так, на ній зосереджена чи не вся тутешня туристична інфраструктура, є кафешки та сувенірні крамниці, однак вони не кидаються у вічі та вписуються в образ міста, гармонують із загальною його атмосферою. Вулиця живе своїм життям, де заробляння грошей – не на першому місці. Вона виглядає ідеальною локацією для прогулянок увечері під руку з коханою людиною. Відсутність транспорту, зручна бруківка, квітники на балконах навколишніх будинків... Все це створює якусь дивовижну, романтичну атмосферу. Може, тому Чернівці й називають «Маленьким Парижем»?

* * *

Загалом Чернівці вразили мене своєю неквапливістю. У відомих туристичних центрах, при всій їхній красі, майже завжди відчувається подих комерції та бажання заробити на мандрівниках. У Чернівцях таких моментів майже не відчувається. Звісно, якщо ти захочеш собі екскурсію по місту, то швидко знайдеш того, хто за певну плату її тобі проведе. А якщо маєш вільний час та хочеш зекономити кошти, можеш підійти до будівлі Чернівецької міськради, від якої щонеділі о дванадцятій годині стартує безкоштовна екскурсія для гостей міста. Можливо, коли туристів побільшає, атмосфера міста зміниться. Однак дуже хочеться, щоб вона лишилася такою, як є.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті