Право на реабілітацію

На початку бойових дій на Донбасі, коли містечко Щастя Луганської області було під окупацією, його мешканцю Олександрові Богиніну довелося зазнати неабияких жахів війни. Проросійські терористи кілька разів погрожували йому розстрілом – і навіть виводили у двір, але потім відкладали виконання. Його дружину Ельвіру не ставили до стінки, але безперервні обстріли, життя в постійному стресі негативно позначилися на психологічному стані жінки.

За словами чоловіка й жінки, зараз, коли містечко вже під контролем України, полегшало. Але все одно жити на лінії зіткнення важко. Немає жодної гарантії, що бойовики знову не вдадуться до обстрілів. Тому жителі Щастя завжди мають під рукою «тривожну валізу».

А розмова з ними відбулася в лікувально-оздоровчому комплексі профспілки одеських залізничників «Біла акація», де подружжя відпочивало не вперше.

На базі цієї установи з 2014 року, тобто з початку бойових дій, пройшли реабілітацію за спеціальними програмами понад тисячу осіб – це учасники АТО, члени їхніх родин, жителі зони бойових дій – як із населених пунктів, контрольованих Україною, так і з окупованих територій.

Оскільки «Біла акація» – установа відомча, то можливість проходити реабілітацію мають передусім залізничники. Такі, наприклад, як електромеханік зі Сміли Максим Яковлев, коваль зі Знам’янки Володимир Михайленко, черговий по переїзду з Вознесенська Геннадій Тимуш. Вони, як і багато інших залізничників, – учасники АТО. Положенням ВАТ «Укрзалізниця» № 493 залізничникам, що повертаються із зони АТО, гарантовано соціальну підтримку. Крім матеріальної допомоги, відшкодування страхових внесків тощо вчорашні бійці мають право на реабілітацію в лікувально-оздоровчій установі, зокрема й за путівкою сімейного типу. 

– За статистикою, вісімдесятьом відсоткам громадян, що побували в зоні бойових дій, потрібна реабілітація, – говорить директор лікувально-оздоровчого комплексу, доктор медичних наук, професор Володимир Колоденко. – Там екстремальні умови життя, інші, ніж у тилу, відносини між людьми, світосприймання. Воїнам, що повертаються звідти, буває важко вписатися в мирне життя. Дуже часто у них спостерігаються серйозні проблеми із психічною та соціальною адаптацією, розлади нервової системи: фобії, депресивний стан, неадекватна реакція на довкілля, виникають проблеми в родині. Наше завдання – допомогти ім. З іншого боку, екстремальні ситуації часто провокують загострення соматичних захворювань. Виникають проблеми із травною, серцево-судинною, ендокринною системами. І традиційні підходи до лікування не завжди можуть розв’язати ці проблеми. Більше ефекту досягається, коли лікування проводиться за двома напрямами – на психологічному й на фізичному рівнях. Сьогодні такий підхід називається психосоматичним. 

Готовність лікувально-оз­до­ровчого комплексу «Біла Акація» до такої роботи визначається тим, що задовго до подій останніх трьох років залізницею був організований центр післястресової реабілітації. У цій справі активну участь беруть науковці з НДІ медицини транспорту МОЗ України. Інститут очолює доктор медичних наук, професор Анатолій Іванович Гоженко. 

– Усі пацієнти нашої установи щойно по надходженні підлягають комплексному обстеженню, – розповідає кандидатка медичних наук, лікарка вищої категорії, наукова працівниця НДІ медичної реабілітації та курортології МОЗ Олена Володимирівна Колоденко. – За статистикою, 76 відсотків тих, що надійшли на реабілітацію, перебувають у депресивному стані, 57 – мають фобії, 83 – неврози. У 74 відсотків проблеми з боку ендокринної системи, 72 відсотки мають серцево-судинні захворювання, 40 – шлунково-кишкового тракту. Звертає на себе увагу і той факт, що у значної частини пацієнтів формується потяг до алкоголю. Спиртне для них – захисна ширма, за якою вони намагаються сховатися від проблем. 

Щоб виконувати реабілітаційну програму в повному обсязі, в «Білій Акації» зміцнили кадрами й медобладнанням відділення кардіології й ендокринології. По суті заново створено команду психотерапевтичної служби, в якій успішно трудяться кандидат психологічних наук Олена Юріївна Рязанцева, психолог вищої категорії Олена Миколаївна Буханова, психо­терапевт Ірина Михайлівна Мартопляс.

Сімейну модель реабілітації фахівці вважають досить важливою. Аргументують тим, що не тільки воїн АТО перебуває в екстремальних умовах, але і його близькі в тилу несуть на собі психологічний вантаж. Їм теж потрібна реабілітація. З іншого боку, якщо члени родини якийсь час жили порізно і в одного з них під дією екстремальних умов сформувалася звичка до іншого способу життя й мислення, дуже часто це стає причиною непорозумінь, потужним подразником. З делікатною й коректною допомогою психолога нормальні взаємини в родині відновлюються. 

Реабілітаційна програма містить у собі понад п’ятдесят видів лікувально-оздоровчих послуг – безболісну діагностику, лабораторні дослідження, водні й фізіотерапевтичні процедури, різні види масажу. У лікувальний комплекс упроваджено ароматичну, музичну та сімейну психотерапії, тренінги й таласотерапію на морі, в дельфінарії, в ботанічному саду... Плюс триразове збалансоване харчування, фіточаї й мінеральні води. Вартість реабілітаційних заходів на одну людину становить 600 гривень за добу. Ці кошти виділяють залізничне відомство та Фонд соціального страхування.

Окремо варто сказати про впровадження технології психологічної експертизи – новий метод діагностики, що включає фізіологічні тестові завдання для визначення стану нервової системи. Забезпечується повна конфіденційність і об’єктивність – результати видає комп’ютер. Висновок є документом для влаштування на роботу, пов’я­зану із психоемоційним навантаженням, володінням зброєю, роботою з отруйними речовинами тощо.

Що думають про реабілітацію в «Білій акації» самі учасники АТО? Ось думка працівника Знам’янської дирекції залізничних перевезень Олега Кобзаря:

– Почуваюся краще, стабілізувався тиск. Тут хороше медичне обслуговування, нормальні побутові умови. Реабілітаційний курс включає роботу із психологом, масажі, басейн, ванни з різнотрав’ям для лікування хвороб опорно-рухового апарату. Харчування смачне, проводяться екскурсії. Хоча вдома набралося чимало справ, не шкодую, що приїхав сюди: здоров’я дорожче.

Щоправда, так, як Олег, чинять далеко не всі. Багато які залізничники, відслуживши в зоні АТО, квапляться додому, до звичних справ, до хазяйських турбот, – особливо в сільській місцевості. А на всі прохання-пропозиції кадровиків, керівників профспілкових організацій залізниці одержати путівку та пройти реабілітацію, відповідають: от розберуся з домашніми справами, вирішу побутові питання, а вже потім поїду. А це «потім» так і не настає.

Таким колегам Олег Кобзар радить чинити навпаки, адже здоров’я дорожче.

– Треба активніше пропагувати реабілітацію учасників бойових дій, – вважає В. Колоденко. – На державному рівні слід врегулювати ухвалення закону, згідно з яким реабілітація залізничників – воїнів АТО мусить мати не рекомендаційний, а обов’язковий характер. Передбачати в бюджеті кошти на це. І дати можливість проходити реабілітацію не за рахунок щорічної відпустки, а якомога раніше, після мобілізації, зі збереженням робочого місця й зарплати. Гадаю, що воїни-залізничники, ризикуючи своїм життям, захищаючи цілісність країни, заслужили право на таку «позавідпусткову» реабілітацію. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті