Корови є – випасати ніде

Для більшості селян корівчина-годувальниця нині є головним джерелом доходу. Дозволяє бодай мінімально звести кінці з кінцями, забезпечувати комунальні платежі, прикупити дрівець або вугілля, придбати якусь одежину, поставити на ноги дітей-онуків, навіть правнуків. 

Щоправда, щороку місць для випасу худоби стає дедалі менше. Більшість балок, де віддавна паслася худоба, розорано. Якщо зникнуть пасовища, селянам доведеться світом з торбою тинятися. 

Мешканці Шлікаревого, Володимирівки і Василівки Гвоздавської сільської ради навесні були вкрай здивовані, коли побачили, що чимало пасовищ, якими вони користувалися з діда-прадіда і які не можна розорювати через значний нахил, стали ріллею. Нині на «окультурених» крутогорах визріває чиясь кукурудза, соняшник. На інших нещодавно переораних пасовищах посіяно озимину. А далі, до самого обрію, видніються сліди від дискування. Хтось уже намітив ці ділянки для своїх майбутніх нив! 

Одним із перших забив на сполох директор ТОВ ВНФ «Зеленогірське»,  заслужений працівник сільського господарства України Олександр Манзар. Адже крім рільництва, його господарство є репродуктором південної м’ясної великої рогатої худоби й утримує 1700 голів високопродуктивних тварин.

– Сьогодні ми – єдиний племінний завод на півдні України. І головна проблема, що нас турбує, – це пасовища, які масово розорюються. У цьо­му питанні треба негайно навести лад. Нині ми орендуємо 400 га пасовищ, договір укладено на 49 років, але для того, щоб розвивати тваринницьку галузь, нам потрібно набагато більше випасів, – сказав Олександр Манзар. – Ці землі взагалі не дозволяється орати, а можна використовувати лише під сінокосіння, підсіюючи різнотрав’ям. Якщо пасовища розорять, люди не матимуть змоги випасати корів, кіз та іншу худобу.

Коментуючи ситуацію, пред­­ставник інвестора ТОВ ВНФ «Зеленогірське» Євген Ткаченко сказав:

– За радянських часів ТОВ «Зеленогірське» було єдиним в Одеській області, яке розвивало м’ясне скотарство. І для цього потрібні випаси. Під час роздержавлення рілля була розпайована, а пасовища залишилися у колективній власності і перейшли до державних земель запасу. Це землі малопродуктивні, розташовані під кутом більше семи градусів. Статтею 47 Закону України «Про охорону земель» категорично заборонено їх використання шляхом розорювання. Навіть трактором по ним їздити не можна, лише коровам пастися, – розповів Є. Ткаченко. – Нині інвестором прийнято рішення про виведення м’ясного скотарства на новий рівень, залучено науковців, розроблено інвестиційну програму, знайдено кошти, але треба мати відповідні пасовища. 

При інвентаризації цих угідь зіткнулися з тим, що їх розорано. На папері це пасовища, а насправді там росте соняшник. У травні з ініціативи директора підприємства Олександра Манзара фахівці державної земельної інспекції здійснили перевірку використання земель на території Гвоздавської сільської ради. Виявилося, що з близько 1200 гектарів пасовищ на теперішній час розорано половину. 

Стосовно всіх фактів складено адміністративні протоколи щодо дій, які через розмір завданої шкоди підпадають під ознаки кримінального злочину. Порушники – місцеві жителі – сплачували певні суми до сільради нібито за оренду цих земель, хоча жодного законного документу на використання їх немає. 

Ми будемо добиватися, щоб винні зазнали покарання і припинили засівати площі, відведені під пасовища. І щоб ці землі були винесені на відкриті торги й аграрії могли їх придбати для розвитку підприємства. 

Виїхавши у степ, бачимо розорані землі, де ще нещодавно вигулювали дядьківську череду. Неподалік знаходиться літній табір для худоби ТОВ ВНФ «Зеленогірське», який  стоїть пусткою. Новоявлені землекористувачі майже впритул розорали косогори.  

– Цей загін розрахований на 200 корів і 200 телят. Облаштовано водопій. Як бачите, все переорано. Для випасання худоби не вистачає площі. Ми були змушені перевести тварин на ферму, а це додаткові витрати, – скрушно констатував керівник господарства Олександр Манзар. – Я звернувся до районної влади з проханням вивчити ситуацію і припинити самовільне розорювання землі та знищення пасовищ. Стихійне захоплення землі обурило не лише мене, а й жителів навколишніх хуторів. На моє звернення Гвоздавський сільський голова Олена Джугір відповіла, що у 2017 році жодної ділянки не виділялося. Що це все робиться самовільно. Хоча деякі селяни демонстрували платіжки до сільради за користування. 

Торуючи автівкою степову дорогу, зустрілися з Василем Петриком із Володимирівки, якому якраз випала черга пасти череду. Він розповів, що коли розпайовували землю, від його земельного наділу 3,15 га забрали гектар на пасовища.  

– Для нас корова багато значить. Зарплата маленька, пенсія також, тому живемо за рахунок продажу молочної продукції, – сказав селянин. – Без пасовищ буде дуже важко. Мене у грудях шкребе, чому хтось розорює землю, а мій син атовець не може її отримати.

Чоловік розмірковує, чи не пустити бідолашних тварин під ніж, бо останніми роками площа пасовищ зменшилася вдвічі. Взагалі-то ситуація кепська. У селах, крім як утримувати корови, роботи ніякої – працюють лише школа та сільрада. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті