Одещини американський син

Одеса може пишатися тим, що її роль у зародженні торгівлі між американським та чорноморським узбережжям була визначальною. Завдяки клопотанню, наприклад, герцога Ришельє з Петербурга надходять дуже важливі документи. Цитуємо уривок з першого:

«В вящее ободрение торговли в портах Черноморского и Азовского морей уменьшить пошлину 1/4 долею противу других портов».

Пільга ця була не такою винятковою, як здається на перший погляд. Та на підтримку цитованого документа надходить другий, що стосується лише Одеси:

«Для продолжения незаконченного в Одессе мола и для произведения других прибавлений и работ, одесским военным губернатором Дюком де Ришелье предполагаемых, отныне уделять ежегодно пятую часть таможенных доходов того города, вместо десятой, указом 24-го января 1802 года определенной».

Цими двома заходами було розчищено замулене бюрократією джерело, з якого за будь-якої влади черпаються кошти. Купецький люд проявив ще й власну ініціативу: було ухвалено здавати по 2,5 копійки на користь потреб міста з кожної чверті пшениці, яку відправляють за море. Кошти ці спрямовувалися на нагальні потреби: облаштування доріг, вулиць, мостів.

Традиції адміністративної, економічної політики Ришельє, Ланжерона частково мали продовження у діяльності Воронцова. У сфері морської торгівлі адміністратори покладалися на Єгора Васильовича Зонтага, капітана над Одеським портом, інспектора карантинної контори. Це прізвище зазвичай спливає, коли згадують про дитячу письменницю Анну Петрівну Зонтаг, про приїзд до Одеси В.А. Жуковського.

Анну Петрівну Юшкову (дівоче прізвище письменниці) та її дядька Василя Андрійовича пов’язували спільне дитинство та юність життя у Москві й Тулі, захоплення творами західноєвропейських письменників, театральне дійство.

На час приїзду В.А. Жуковського до Одеси 27 серпня 1837 року чоловік Анни Петрівни ще здрастував, але вже перебував у відставці. Клопітна служба (можемо припустити, що і якась хвороба) вкрай сточили здоров’я Єгора Васильовича.

З усіх вікон фасаду будинку, де звила собі гніздечко родина Зонтагів, видно було море, кораблі. Це тішило старого служаку. А в кімнатах усе свідчило про зв’язок з американським континентом. На полицях кабінету стояло багато свіжих заокеанських книжок, довідників. Лежали карти морів та океанів, газети, таблиці. Донька Зонтагів добре володіла англійською і на прохання батька заспівала матроську пісню. Жуковський подумки переклав її так:

Я, Джон Ловкач,
Хотя и не богач,
А на собственной шхуне
Плыву в Каролину. 

Дівчинка акомпанувала собі на фортепіано.

– Звідки у вас свіжі газети з Філадельфії? – поцікавився гість.

– Це газети з моєї батьківщини, – відповів господар. – Родичі надсилають мені американську періодику, а я їм нашу «Journal d’Odessa». Вони французьку знають добре. Я постачаю їх, так би мовити, торговельно-економічною інформацією. А вони уже там, зорієнтувавшись, постачають Одесу товарами, що користуються попитом тут.

Наступного дня Василь Андрійович гуляв містом. Анна Петрівна показувала йому нещодавно збудований палац головного адміністратора краю графа Воронцова, познайомила його з господинею Єлизаветою Ксаверіївною. Про Пушкіна намагалися не говорити. Надто болючими були рани…

…Єгор Васильович не поспішав до себе в кімнату. Увесь його вигляд свідчив про те, що йому приємний приїзд Жуковського, він скучив за спілкуванням. І Василь Андрійович це зауважив.

– Розкажіть про себе, – попросив гість.

– Мій батько переселився за океан з Британії. Воював за незалежність у лавах генерала Джорджа Вашингтона. А мене, Георга (так назвали батьки), повабила морська служба. Я став лейтенантом флоту Сполучених Штатів. Та довелося полишити рідний берег (про причини я розповідати не буду). Службу знайшов на чорноморському березі.

Тисяча вісімсот одинадцятого року Георга Зонтага приймають на військову службу в Росії. Він у званні лейтенанта починає кар’єру на кораблях Чорноморського флоту. Двадцятип’ятирічний офіцер служить у 75-му корабельному екіпажі, що був розквартирований у Севастополі.

…Під час війни 1812 року молодого офіцера відряджають до піхотної частини, що воювала на головному напрямку, в районі Могильова.

Воював Єгор Васильович добре. Два рази його підвищували у званні. Коли війна покотилася до кордонів імперії – уже був майором, а його мундир прикрашав бойовий орден.

– А я теж воював проти французів у званні поручика, – згадав 25-річну давнину Василь Андрійович.

– Пождіть… Пригадую листівку, віддруковану у похідній друкарні. Цю листівку з вашим віршем носив кожен офіцер, – стрепенувся господар.

Хвала, наш вождь! Едва дружины двинул – 
Уж хищных рать стремглав бежит назад…

Вірш був присвячений Михайлу Іларіоно­вичу Кутузову.

– У Вас чудова пам’ять, Єгоре Васильовичу. І мовою російською володієте добре.

Вони підійшли до вікна. Там голубіло й ворушилося море. Жуковському було приємно, що господар, іноземець за походженням, досі пам’ятає його рядки, написані бозна коли. Але цих рядків він, либонь, не знає:

Безмолвное море, лазурное море,
Стою очарован над бездной твоей.
Ты живо; ты дышишь; смятенной любовью,
Тревожною думой наполнено ты…

– Це рядки з вашої елегії «Море». Я читаю все, що ви надсилаєте Анні Петрівні.

– Дякую вам. Я не сподівався знайти у вашій особі свого шанувальника.

– Ви про Чорне море напишіть.

Після війни Єгор Васильович повернувся на Чорноморський флот. Служив у Миколаєві. Дослужився до капітана другого рангу. Та одного разу його викликали до начальства і сказали: «Є така думка, відрядити вас до Одеси. У тамтешньому порту потрібен фахівець, який міг би налагодити зв’язки не лише з європейськими портами. А, наприклад, із Філадельфією. Отож, з Богом!».

За інформацією, що дійшла до наших днів, першим американським судном на рейді Одеси слід вважати «Елеонору». Вона вирішила побалувати заможних городян кавою. Услід за «Елеонорою» прибуло судно «Колумет» із бавовною.

«Якби вдалося домогтися, щоб судна Сполучених Штатів безперешкодно заходили до Чорного моря, – цитую висловлювання тодішнього посланника США у Петербурзі Джона К. Адамса за книжкою «Росія і США: становлення відносин. 1765 – 1815 рр.», М., Наука, 1980», – це, безумовно, відкрило б для торговців нашої країни нове і дуже важливе джерело прибутків».

Єгор Васильович Зонтаг дуже добре усвідомлював взаємовигідні економічні інтереси і докладав усіх можливих зусиль для розвитку справи.

В оселі на Приморському бульварі не рідкісні були відвідини земляків. Так, Зонтагів відвідував Дж. Стеффенс. Документальне підтвердження відвідин – книжка, що побачила світ у Лондоні, – «Епізоди подорожей до Греції, Туреччини, Росії та Польщі».

Анна Петрівна розпитувала за обіднім столом про Америку, про тамтешнє життя і сподівалася – щоправда, не дуже впевнено, – що Єгор Васильович спроможеться показати їй свою батьківщину, познайомить із родичами.

…Вранці 29 серпня Василь Андрійович Жуковський вирушив з етюдником на пристань. Сонце світило ще по-літньому. Повівав легенький бриз. Митця оточувала прозора голубінь. Він малював. У лівій частині аркуша олівець окреслив ніс вітрильника, постать матроса. Потім з’явилися притихлі хвилі, крутий берег. Виднілися будівлі.

…Тридцятий день серпня був позначений відвідинами Ришельєвського ліцею. А ще Василь Андрійович побував в інституті шляхетних дівчат, археологічному музеї, міській публічній бібліотеці. Увечері їздив до театру.

31 серпня поет виїхав до Миколаєва. Служба вихователя спадкоємця престолу уже закінчувалася, і Василь Андрійович ризикнув не їхати до Вознесенська, де імператор зі свитою провадив військові маневри, а подорожувати самостійно. На нього чекав Крим.

…26 березня 1841 року одеські газети на перших сторінках повідомили своїм читачам про кончину дійсного статського радника Єгора Васильовича Зонтага. Його було поховано на Першому одеському цвинтарі. Звістка про те, що чоловік Анни Петрівни упокоївся, дійшла до Жуковського. Потрібно було якось забезпечити подальше побутування племінниці. Він вирішує частину власної пенсії, призначеної йому за службу цареві, перевести на ім’я Анни Петрівни.

Не діждався Єгор Васильович того часу, коли судна, приписані до Одеси, почнуть ходити до японських міст, Сінгапура, індійських портів. А восени 1903 року відкрилася постійна морська лінія Одеса – Неаполь – порти США.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті