Хитра правда

Фальшиві новини та журналістика миру стануть у травні наступного року темою 52-го Дня соціальних комунікацій, щороку проваджуваного з ініціативи Ватикану в багатьох країнах світу. У повідомленні ватиканського Секретаріату громадських зв’язків фальшиві новини визначаються як «необгрунтована інформація, що слугує зародженню та живленню значної поляризації точок зору». В даному контексті йдеться про перекручування фактів, яке надалі позначається на поведінці окремих людей і цілих колективів. Відколи суспільство зіштовхнулося з цим феноменом, Церква, як і світські інституції, прагне зробити внесок у його вивчення, запропонувавши обмін міркуваннями щодо цілей, логіки та наслідків дезінформації в комунікативних медіях, а також намагається сприяти розвиткові професійної журналістики, яка шукає тільки правди і таким чином є журналістикою миру, оскільки слугує порозумінню між людьми.

Цій же темі, але в іншій площині розглядання, присвячує свою публікацію глобальна інформагенція «Форбс». Її автор Тоні Бредлі пише: «Вибухоподібне поширення веб-сайтів, що створюють очевидно фальшиві новини та рекламу або діляться ними, зростання кількості ботів та фейкових акаунтів у соцмережах, які штучно нарощують популярність таких публікацій, – усе це змушує пересічних читачів продиратися крізь тенета неправдивої інформації, аби знайти щось вірогідне. А найбільшою бідою є те, що свій внесок в існування проблеми роблять і цілком порядні мейнстримні сайти». Переглядаючи якусь статтю, ви неодмінно наштовхуєтеся на численні картинки та заголовки, які, на перший погляд, мають стосунок до ваших зацікавлень. У той час як вони мають вигляд новин, насправді це проплачені повідомлення – і більшість їх відсилають читача до сайтів, що поширюють сумнівні історії, аби продати вам сумнівну ж таки продукцію. Біда в тому, що посилання на такі публікації та на добропорядну інформацію переплутуються між собою. Пристойні сайти дають виразну позначку, яка дозволяє бачити, що текст або картинка є рекламним матеріалом, але читач все одно мусить витрачати свою увагу перш ніж перейде нарешті до того, що його насправді цікавить. 

Ви можете читати інтерв’ю, справжня мета якого – розмістити на цій же сторінці рекламу у сподіванні, що вас зацікавить не тільки те, що під заголовком, а й те, що «ненав’язливо» подається поруч. Всі запропоновані джерела можуть бути цілком достойними – і видання, в якому ви читаєте статтю, і автор статті, і інтерв’юйована особа, і навіть рекламована фірма. Але прикро те, що сам спосіб упровадження повідомлень в інфопростір являє собою маніпуляцію, яка, на думку автора, здатна з часом змінити сам спосіб нашого світосприйняття. 

Такий самий погляд, але в образнішому поданні, пропонує видання «Форчун», даючи розширене визначення стосовно того, що таке є фейкові новини. Це коли на одній сторінці з страхітливою детективною історією рекламується піца або коли у звіті про чиюсь промову, крім того, що було безпосередньо сказано, висловлюються думки, до яких промовець не має жодного стосунку, але в тексті вони лягають так охайно, що треба особливо напружувати мізки, аби збагнути, що то вже, так би мовити, коментар від автора публікації, а не точка зору її героя.

Тоні Бредлі не вбачає способу впо­­ратися з цією проблемою найближ­чим часом. Надто великою є спокуса «лівого заробітку» для того чи іншого інфоресурсу. Єдине, що він наразі може запропонувати тим веб-сайтам, які цінують свою репутацію, – це помістити рекламні матеріали в окремий явно позначений розділ.

Іван ТКАЧЕНКО

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті