Становлення та розвиток

Одеська область була утворена 23 лютого 1932 року Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету, яка була опублікована у «Збірнику законів і розпоряджень Робітничо-селянського Уряду України» № 5 від 29 лютого 1932 року.

У той час Одеська область включала частини територій нинішніх Кіровоградської, Херсонської та Миколаївської областей. До її складу входили чотири міста, безпосередньо підлеглі області (Одеса, Кіровоград, Миколаїв, Херсон) і 46 районів: Анатоліївський (Тилігуло-Березанський), Андрієво-Іванівський, Антоно-Кодинцівський (Комінтернівський), Арбузинський, Баштанський, Березівський, Бeриславський, Біляївський, Благоєвський, Бобринецький, Велико-Висківський, Велико-Олександрівський, Вільшанський, Вознесенський, Голованівський, Голо-Пристанський, Гросулівський, Грушківський, Добровеличківський, Доманівський, Жовтневий, Зельцський, Знам’янський, Калініндорфський, Карл-Лібкнехтівський, Каховський, Криво-Озерський, Любашівський, Ново-Архангельський, Ново-Бузький, Ново-Миргородський, Ново-Одеський, Ново-Український, Очаківський, Первомайський, Роздільнянський, Скадовський, Снігурівський, Спартаківський, Троїцький, Устинівський, Фрунзівський (Захаріївський), Хмелівський, Хорлівський, Цебриківський та Цюрупинський.

З 1932-го по 1940 рік на території Одеської області відбувалися численні адміністративно-територіальні зміни.

У лютому в 1932 р. Біляївський район був розформований і його територія повністю приєднана до території Одеської міськради. Із частини території Бобринецького району (13 сільрад) був утворений Братський ра­йон, із частини території Любашівського району (14 сільрад) – Велико-Врадіївський район. 

У липні 1933 р. було створено два райони: Компаніївський – із частини території Кіровоградської міськради й Рівнянський – із деяких сільрад Ново-Українського району.

Постановами ВУЦВК від 22 січня та 17 лютого 1935 деякі адміністративно-територіальні утворення України були укрупнені. Зокрема, до районів Одеської області додалося ще 20: Афіамський, Біляївський, Благодатнівський, Березнегуватський, Владимирський, Варварівський, Витязівський, Горностаївський, Гайворонський, Єланецький, Єлизаветградківський, Мостівський, Мало-Висківський, Ново-Воронцовський, Привільнянський, Піщано-Бродський, Тишківський, Чаплинський, Ширяївський, Янівський.

У 1937 р. на території приміської зони Одеської міськради був утворений Одеський район.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 вересня в 1937 р. з Одеської області була виділена Миколаївська область у складі таких міст і районів: Миколаїв, Херсон, Кіровоград, Афіамський**, Баштанський, Березнегуватський, Бериславський*, Бобринецький**, Велико-Олександрівський*, Варварівський, Витязівський, Владимирівський, Голо-Пристанський*, Горностаївський*, Єланецький, Єлизаветградський**, Знам’янський**, Калініндорфський*, Каховський, Компаніївський**, Ново-Бузький, Ново-Воронцовський*, Ново-Одеський, Очаківський, Привільнянський, Скадовський*, Снігурівський, Тилігуло-Березанський, Устинівський, Хорлівський, Цюрупинський*, Чаплинський.

* – Райони, які пізніше ввійшли в Херсонську область.

** – Райони, які пізніше ввійшли в Кіровоградську область.

У 1938 р. були ліквідовані: Зельцський район – з переданням його території до складу Роздільнянського району; Спартаківський район – з переданням його території до складу Роздільнянського та Біляївського районів; Благоєвський район – із переданням його території до складу Комінтернівського та Янівського районів, Карл-Лібкнехтівський район – із переданням його території до складу Березівського району Одеської області та Варварівського району Миколаївської області.

У зв'язку з указом Президії Верховної Ради СРСР від

10 січ­ня 1939 р. про утворення Кіровоградської області до її складу були передані такі райони: Тишківський, Хмелівський, Піщано-Бродський, Новоархангельський, Добровеличківський, Мало-Висківський, Велико-Висківський, Рівнянський, Ново-Український і Новомиргородський.

З 1924 р. по 1940 р. в адміністративно-територіальному поділі Автономної Молдавської РСР відбулися деякі зміни. Олексіївський район був перейменований на Красноокнянський, а Крутянський – на Кодимський. Постановою ВУЦВК від 22 січня в 1935 р. Тираспольський район був скасований і місто Тирасполь підпорядкувалося безпосередньо центру. Був затверджений такий районний поділ Молдавської республіки: Чорнянський, Піщан­ський, Валегоцулівський (райони, які виділилися з Ананьївського, Балтського та Красноокнянського), Слободзейський, Григоріопольський, Дубоссарський, Красноокнянський, Балтський, Бірзульський (Котов­ський), Ананьївський, Кодимський, Рибницький і Кам’янський райони.

28 червня в 1940 р. місто Ізмаїл було визволене Червоною Армією від румунських загарбників. 3 серпня 1940 р. відбувся мітинг трудящих Ізмаїла, що вітав ухвалу VII сесії Верховної Ради СРСР про включення Акерманського та Ізмаїльського повітів до складу Української РСР.

У серпні 1940 р., у зв'язку з утворенням Молдавської Радянської Соціалістичної республіки, до Одеської області відійшли такі райони колишньої Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної республіки: Ананьївський, Котовський, Піщанський, Балтський, Чорнянський, Валегоцулівський, Кодимський і Красноокнянський.

Таким чином, перед початком Великої Вітчизняної війни Одеська область складалася з 

37 районів: Андрієво-Іванівський, Арбузинський, Ананьївський, Балтський, Біляївський, Березівський, Благодатненський, Братський, Велико-Врадіїв­ський, Валегоцулівський, Веселинівський, Вільшанський, Вознесенський, Гайворонський, Голованівський, Гросулівський, Доманівський, Грушківський, Жовтневий (Октябрьський), Комінтернівський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський, Кривоозерський, Любашівський, Мостівський, Овідіопольський, Одеський, Первомайський, Роздільнянський, Савранський, Троїцький, Фрунзівський, Цебриківський, Чорнянський, Ширяївський і Янівський.

У 1932 році промисловість області була представлена машинобудуванням, суднобудуванням, виробництвом будматеріалів, деревообробною, текстильною, хімічною та харчовою галузями. В Одесі діяли такі підприємства, як канатний завод, джутова фабрика, сукняна фабрика, що належали до текстильної промисловості; завод Жовтневої революції та Одеський завод Марті належали до металообробної промисловості; Одеський завод шампанських вин, підприємства харчової промисловості міста Одеси тощо. У районах області харчову промисловість представляли фабрики кустарного типу, за винятком трьох великих цукрових заводів. У 1937 р. були побудовані новий залізобетонний водопровід Дністер – Одеса, нова насосна станція, розширилася каналізаційна мережа в робітничих і курортних районах Одеси.

Сільське господарство було основною за обсягом виробництва та зайнятості трудових ресурсів галуззю матеріального виробництва в області. У 1932 році працювало 89 МТС, організувалися колгоспи й радгоспи.

У 1930-х роках вирощували пшеницю, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк (у північній частині області), інші сільськогосподарські культури. Впроваджувалися посіви на поливних землях. Культивувалися ефіроолійні культури (казанлицька та червона троянди, ірис, лаванда, мускатна шавлія), тютюн, гірчиця, лікарські рослини, південні коноплі й овочево-баштанні культури (томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни). Розросталися сади й виноградники. Вирощували абрикоси, вишні, черешні, сливи, яблуні, груші. 

Тваринництво мало молочно-м'ясний напрям, також розвивалося птахівництво, свинарство, вівчарство. 

У 1930-40-ті роки розвивалася сільськогосподарська наука. На базі Одеської сільськогосподарської станції був створений Український генетично-селекційний інститут, на базі виноробної дослідної станції – Український науково-дослідний інститут ім. В.Є. Таїрова. Загалом на Одещині напередодні війни діяло два десятки НДІ. 

До кінця 1937 року практично всі діти шкільного віку в Одеській області навчалися. У селах було впроваджено загальне обов'язкове початкове навчання, у містах – семирічна освіта. Будувалися нові приміщення, відкривалися школи. За 1932 –1937 роки кількість СШ зросла у 8,4 раза. У 1940-1941 навчальному році на Одещині було 1143 школи. Створювалися позашкільні освітньо-виховні заклади. Розвивалася вища освіта. У 1932 р. в Одесі організовано першу в країні музичну школу-десятирічку ім. П. Столярського. У 1938-1939 рр. для цієї школи за конкурсним проектом бригади архітекторів на чолі з 

Ф. Троуп’янським було споруджено будинок. Значна увага приділялася зміцненню якісного складу педагогічних працівників.

У 1939 р. в обласному центрі було споруджено будинок Інституту очних хвороб і тканинної терапії, де працював академік В.П. Філатов.

До 1917 року в Одесі було три вищі навчальні заклади, у 1940 році їх налічувалося вже 18.

З успіхом працював всесвітньо відомий театр опери та балету. У 1937-1938 рр. був реконструйований будинок Одеського Російського театру ім. А.В. Іванова. 

На території області в 1935 році функціонувало близько десяти курортів, які забезпечували населення хорошими умовами лікування та якісним відпочинком. 

30 серпня 1941 р., відповідно до німецько-румунського договору, на окупованій Німеччиною та Румунією території півдня України було утворено нову адміністративно-територіальну одиницю – Губернаторство Трансністрія, до якої ввійшли вся Одеська область, частини Вінницької та Миколаївської областей, лівобережна частина Молдови.

17 жовтня 1941 р. німецько-румунські війська окупували Одесу. Сюди з Тирасполя було перенесено резиденцію управління Трансністрії. 

Початок окупації супроводжувався кривавими подіями: 23 жовтня 1941 р. у зв'язку з підривом румунської комендатури було розстріляно та повішено 5000 мирних жителів Одеси, у портовому сквері розстріляно 19000 євреїв, 5000 чоловік було зігнано до в'язниці й 24 жовтня відправлено до Дальника, де їх було знищено. З 21 грудня 1941 р. по 15 лютого 1942 р. було розстріляно 44000 євреїв, відігнаних із Одеси й Одеської області до села Богданівки Березівського району.

10 квітня 1944 р. місто Одеса було визволене Червоною Армією від німецько-румунських окупантів.

Після Великої Вітчизняної війни на території Одеської області також відбувалися значні адміністративно-територіальні зміни.

Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 30 березня 1944 року Миколаївську область було поділено на Миколаївську та Херсонську, у зв'язку із чим від Одеської до Миколаївської області відійшли п'ять районів: Арбузинський, Благодатненський, Братський, Вознесенський і Веселинівський.

В 1944-1945 рр. Гросулівський район було перейменовано на Великомихайлівський, Валегоцулівський – на Долинський, Янівський – на Іванівський. З Андрієво-Іванівського району було виділено новий район – Микола­ївський.

У травні 1949 р. райцентр Грушківського району був перенесений із Грушок до Ульянівки, у зв'язку з чим Грушківський район було перейменованно на Ульянівський.

У зв'язку з ліквідацією Ізмаїльської області в лютому 1954 р. до Одеської області було приєднано 13 районів і три міста: райони – Арцизький, Болградський, Бородінський, Кілійський, Лиманський, Новоіванівський, Ренійський, Саратський, Старокозацький, Суворовський, Тарутинський, Татар­бунарський, Тузлівський; міста – Ізмаїл, Вилкове, Білгород-Дністровський.

Одночасно Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 лютого 1954 року від Одеської області до Миколаївської відходили місто Первомайськ і п'ять районів – Велико-Врадіївський, Доманівський, Кривоозерський, Мостівський, Перво­майський. До Кірово­градської області відійшли чотири райони – Гайворонський, Голованівський, Вільшанський і Улья­новський.

У листопаді 1957 р. Долинський, Піщан­ський і Троїцький райони були ліквідовані, а їх територія розподілена між районами: Ананьївським (9 сільрад), Балтським (3 сільради), Котовським (3 сільради), Любашівським (3 сільради), Савранським (6 сільрад) і Ширяївським (1 сільрада). Райцентр Лиманського району був перенесений з Лиманського до Білгород-Дністровська, який був раніше містом обласного підпорядкування, і район здобув назву Білгород-Дністровського.

У червні 1958 р. Чорнянський і Красно­окнян­ський райони були об'єднані в один Красно­окнянський район. Місто Вилкове з обласного підпорядкування перейшло до районного й було включене до складу Кілійського району. 

За великі успіхи у збільшенні виробництва зерна, цукрового буряку, м'яса, молока та інших сільськогосподарських продуктів, за успішне виконання соціалістичних зобов'язань щодо продажу державі в 1958 році 46 мільйонів пудів хліба Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1958 року область нагороджено орденом Леніна. 

У січні 1959 р. було ліквідовано два райони: Андрієво-Іванівський – з переданням його території до складу Миколаївського району і Жовтневий – із переданням його території до Березівського, Цебриківського та Ширяївського районів. Райцентр Суворовського району був перенесений із с. Суворове до Ізмаїла, який був раніше містом обласного підпорядкування, і район здобув назву Ізмаїльського. Сім сільрад, підлеглих Ізмаїльській міськраді, було передано до Ізмаїльського району.

У 1960 році область складалася з 31 району.

У січні 1963 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР місто Котовськ було віднесено до міст обласного значення.

У 1965 р. в Одесі був утворений єдиний в СРСР Музей Морського флоту СРСР.

30 жовтня 1965 р. член Президії ЦК КПРС, секре­тар ЦК КПРС М.А. Суслов вручив місту-героє­ві Одесі орден Леніна та медаль «Золота Зірка». 

У 1965 р. за видатні заслуги в підготовці фахівців Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1966 р. відбулося відкриття пам'ятника Великому Кобзареві – Т.Г. Шевченкові на центральній алеї парку, який носить його ім'я.

У 1971 р. в Одесі створено Південний науковий центр Академії наук УРСР.

2 квітня 1973 р. на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР селище міського типу Іллічівськ Київського району м. Одеси віднесено до категорії міст обласного значення. 

У 1977 р. у палаці князів Гагаріних, пам'ятці архітектури XIX ст., засновано Одеський літературний музей.

У 1978 р. Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова включено до переліку провідних університетів СРСР.

У 1990 р. засновано громадську організацію «Всесвітній клуб одеситів».

У 1992 р. в Одесі було створено неурядову громадську організацію «Міжнародний Чорноморський клуб», який об'єднав 26 міст країн Чорноморського басейну та Середземномор'я.

3 лютого 1993 р. Постановою Верховної Ради селище міського типу Южне Суворовського району міста Одеси віднесено до категорії міст обласного значення. 

17 червня 1997 р. Постановою Верховної Ради селище міського типу Теплодар Центрального району міста Одеса віднесено до категорії міст обласного значення.

28 червня 1999 р. Указом Президента України для розширення зовнішньоекономічних зв'язків регіону та країни на території Одеського морського порту було створено вільну економічну зону «Порто-франко».

У 2000 р. місто Одеса ввійшло до Міжнародної асамблеї столиць і великих міст СНД і одержало від уряду США грант у сумі 400 тисяч доларів на розробку технічно-економічного обґрунтування реконструкції мереж міського теплопостачання.

23 березня 2000 р., згідно з Постановою Верховної Ради України, на території Одеського морського торговельного порту створено спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко».

12 листопада 2002 р. в Одесі відкрито єврейський музей «Мигдаль-Шорашим», який є єдиним в Україні єврейським музеєм, що розташований в окремому приміщенні та працює в усіх напрямах музейної діяльності.

У 2005 р. закінчилася повна реконструкція найбільшого православного храму Одеси – Спасо-Преображенського кафедрального собору.

У листопаді 2005 р. в Одесі було відкрито штаб Місії Європейського Союзу з подання допомоги на україно-молдовському кордоні.

31 серпня 2007 р. Указом Президента України Одеському академічному театрові опери та балету надано статусу національного.

27 жовтня 2007 р. в Одесі відбулося урочисте відкриття пам'ятника імператриці Катерині Другій, указом якої засновано Одесу.

У 2008 р., відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України та у зв'язку з 75-річчям трагедії українського народу – Голодомору 1932-1933 рр. було видано «Національну книгу пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. Одеська область».

24-25 вересня 2009 р. відбулася Міжнародна науково-практична конференція з нагоди 180-річчя Одеської державної наукової бібліотеки імені М. Горького. Бібліотеці було надано статусу національної.

Нині Одеська область обіймає територію 33,4 тис. кв. км. Територіально область складається з 26 районів (Ананьївський, Арцизький, Балтський, Березівський, Білгород-Дністровсь­кий, Біляївський, Бол­градський, Велико­михайлівський, Іва­нів­­ський, Ізмаїльський, Кілій­ський, Кодимсь­кий, Комінтернівський, Котовський, Красно­окнянський, Любашівський, Мико­лаївський, Овідіо­польський, Ренійський, Роздільнянський, Сав­ранський, Сарат­ський, Тарутинський, Татар­бунарський, Фрун­зів­ський, Ширяїв­ський), 19 міст, зокрема 7 – обласного (Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Білгород-Дністровський, Котовськ, Теплодар і Южне) і 12 міст ра­йонного підпорядкування (Ананьїв, Арциз, Балта, Березівка, Біляївка, Болград, Кілія, Вилкове, Кодима, Рені, Роздільна, Татарбунари), 33 селищ міського типу, 439 сільських рад і 1140 сільських населених пунктів.

У стратегічному плані територія області розташована дуже вигідно – на перетині важливих міжнародних водних шляхів: дунайського, дністровського, дніпровського.

Одещина має у своєму розпорядженні розгалужену мережу автомобільних доріг, які пов'язують обласний центр як із населеними пунктами області, так і з іншими регіонами України. Загальна їх довжина становить 8,2 тис. км. Область також перетинають сім автомагістралей. 

З культурних пам'яток в Одесі можна виділити такі визначні, як Троїцька церква, пам'ятник Ришельє, Стара біржа, Одеський театр опери та балету, пам'ятник О. Пушкіну, а на території області слід відзначити Білгород-Дністровську (Акерманську) фортецю XIII-XV ст., стародавній курган у селі Усатовому. На Одещині багато історико-крає­знавчих, літературних, художніх музеїв.

За кількістю мешканців Одеса посідає третє місце у країні після Києва та Харкова. А за версією щорічного рейтингу журналу «Фокус», у 2011 році вона стала найкращим за якістю життя містом України.

За матеріалами Одеського обласного державного архіву

Выпуск: 

Схожі статті