Неперевершений рекорд Надії

– Якось із сестрою Наталкою зазирнули до Палацу піонерів, а там на стадіоні заняття в спортивній секції відбувалися. Так все й розпочалося, я бігом захопилася, – згадує Надія Федорівна.

До речі, захопилася так, що за два роки на 400-метрівці вона здобула перемогу в ході юнацької першості СРСР, а ще через декілька років дебютувала у складі молодіжної національної збірної країни.

Звісно, талановиту спортсменку помітили, і в 1977-му вона стала членкою першої команди Радянського Союзу, захищаючи кольори якої, вже за рік досягла першого та ще й подвійного міжнародного успіху.

– За підсумками чемпіонату Європи 1978 року наша збірна була другою в естафеті 4х400, а в індивідуальному заліку я також здобула «срібло» на 800-метровій дистанції. Це були мої перші призові нагороди континентального рангу, – розповіла відома українська спортсменка.

Загалом за всю багаторічну спортивну кар’єру заслужена майстерка спорту, рекордсменка світу старший прапорщик Надія Олізаренко понад 50 разів ставала переможницею та призеркою першості країни. Була чемпіонкою Європи, переможницею Всесвітньої Універсіади. Але по-справжньому тріумфальним для неї став 1980 рік.

Вона й сьогодні до дрібниць пам’ятає той фінальний олімпійський забіг у Москві. Шумлять схвильовані трибуни «Лужників», і на бігову доріжку запрошуються найсильніші атлети світу на дистанції 800 метрів. Надія спокійна й зосереджена. Кидає погляд туди, на вболівальників, більшість із яких – її співвітчизники. Неподалік від бігової доріжки, на одній з трибун, в напруженому очікуванні перебуває її тренер Борис Гноєвий. Хвилюється і її чоловік та одноклубник за Одеським СКА, теж учасник Московської Олімпіади, неодноразовий переможець і призер чемпіонатів СРСР та міжнародних змагань з бігу на 3 кілометри з перешкодами легкоатлет майор Сергій Олізаренко. Вони були поруч, вони на неї сподівалися, і Надія їх не підвела, була першою з результатом 1.53.43(!), встановивши новий олімпійський рекорд.

На тій же незабутній для Надії Федорівни Московській Олімпіаді, вже на дистанції 1500 метрів, вона виборола ще одну медаль – бронзову, а радянський уряд нагородив її орденом Дружби народів.

Після завершення ХХІІ літніх Олімпійських ігор в Москві в житті старшого прапорщика Олізаренко були інші перемоги на різноманітних змаганнях міжнародного та національного масштабів. А в 1986 році під час чемпіонату Європи в Німеччині їй не було рівних на все тій же улюбленій для бігунки 800-метрівці.

Віддавши легкій атлетиці 26 років життя, 1992-го вона полишила великий спорт. До 1999 року продовжувала службу в Одеському СКА (нині 9-му спортивному клубі управління спорту Міністерства оборони України), а після звільнення з лав вітчизняного війська тривалий час працювала тренеркою. Виховувала юних легкоатлетів у клубі «Надія». Була організаторкою міжнародних багатокілометрових пробігів «Потьомкінські сходи» та «Приморський пробіг», що щорічно проводилися у вересні та квітні з нагоди святкування Дня фізкультурника та чергової річниці визволення міста-героя Одеси від німецько-фашистських загарбників. А декілька років тому вона знов повернулася на тренувальну роботу до свого рідного СКА, де, вже будучи працівником ЗС України, відповідає за навчально-тренувальний процес армійців-легкоатлетів. А як його успішно організувати, «королева 800-метрівки», неперевершена олімпійська рекордсменка, гордість країни та нашого вітчизняного спорту Надія Олізаренко знає краще за інших!

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті