Уже місяць школярі Дібровки Котовського району не відвідують школу, розташовану за вісім кілометрів від села. Раніше дітей щоденно возив шкільний автобус. Але через те, що дорога до Борщів стала зовсім непроїжджою, наприкінці лютого він перестав їздити…
Ми живемо вже у ХХІ столітті. Мало того, ніхто не скасовував дію Закону України «Про освіту», а в нашому районі одинадцять дітей не відвідують школу. Ми спробували розібратися, хто ж винен у цій ситуації.
Відстань від Дібровки до Борщів, як ми вже зазначали, не така вже й значна. Але жителям села треба ще діставатися й до міста… Поки що по «базарних днях» курсує до Котовська автобус. Але це поки що.
Ми вирішили поїхати до Дібровки і пересвідчитися, чи справді ситуація з вищезазначеними вісьмома кілометрами така складна. На дорогу з Котовська (26 км) пішла година. А на останніх вісьмох кілометрах ми побачили ілюстрацю до відомої пісні Кріса Рі «The Road to Hell» – «Дорога до пекла». Навіть «Чортів міст» є посередині. І справді, тут є кілька ділянок, де легкове авто може просто, як то кажуть, «сісти на пузо», а більше авто – перевернутися.
Нарешті діставшись до села, ми завітали до місцевого НВК – школи-садка. Дуже добре, що в попередні роки завдяки зусиллям нинішнього голови Котовської районної ради В.П. Синька тут вдалося облаштувати садкову групу та відкрити початкову школу. До школи та садка ходять понад два десятки дітей, але школярі середнього та старшого віку сидять поки що вдома.
Біля дитячого садка ми зустріли місцеву жительку Ольгу, яка повідомила, що останній тиждень до Дібровки не можуть дістатися ані «швидка», ані машина, що довозить хліб, ані автомобіль «Укрпошти». За словами Ольги, хлібовозка останнього разу ледь не перекинулася, і водій сказав, що більше сюди не поїде… Ось таке воно, ХХІ століття й такі новітні технології у нас!
А на останній сесії районної ради голова Котовської РДА Едуард Доценко зазначив, що першочергове завдання для району – «інтернет у кожну хату»! Який інтернет, коли люди сидять вдома без хліба! А якщо перестане ходити автобус до міста? Треба буде своїм ходом добиратися до траси. А це близько 12 км…
Поспілкувавшись іще з місцевими мешканцями, ми дізналися, що деякі старшокласники, щоб здобувати знання, все ж таки їздять до школи. Але як? Вони встають о 4 чи 5 ранку, йдуть до платформи за 2-3 км від села на потяг, куди він прибуває о 5.55, і їдуть до станції Борщі (час прибуття туди – 6.04). І чекають дві години до початку уроків. Абсурд, чи не так? А назад так само: два електропотяги зупиняються у Дібровці – один о 15.57, другий – о 21.57. І ні у кого не виникає питання, як діти дістаються до платформи вночі, як повертаються назад і чи це безпечно?
На зворотному шляху ми завітали до Борщівського сільського голови В.П. Правенко і запитали, що ж робить сільська влада, аби вирішити проблему? За словами Валентини Петрівни, вона неодноразово на апаратних нарадах при голові Котовської РДА зверталася до Едуарда Доценка, щоб районне керівництво допомогло вирішити проблему. Але вже місяць проблема не вирішується.
Зі свого боку В.П. Правенко, як сільський голова, уклала угоду з Котовською філією Служби автомобільних доріг в Одеській області, яка має надати грейдер, щоб привести хоч трошки до ладу ділянку дороги Борщі – Дібровка. Адже ця дорога веде і до сусідньої Кодими та зв’язує Котовськ через невизнану ПМР з Молдовою. Але грейдер проблему не вирішить, і навряд чи курсуватиме далі шкільний автобус.
Втім, факт, що Дібровка відрізана від цивілізації, – не найстрашніший.
На зворотному шляху до Котовська ми перетнули залізничний міст на станції Борщі. Неозброєним оком видно, що він в аварійному стані і може у будь-який момент розсипатися. На поверхні мосту ми нарахували п’ять наскрізних дір… А районне керівництво і далі «проводить інтернет у кожну хату»…
Зараз у школярів закінчилися весняні канікули. Як буде після них – побачимо. І постараємося поінформувати про це наших читачів. Сьогодні ж мусимо констатувати: у Котовську до вас точно не під’їде таксі, як у відомій комедії «Діамантова рука», і таксист не запитає: «На Дібровку замовляли?!»
