До 131-ї річниці від дня народження О.С. Гріна
Зараз важко сказати, із чиєї легкої руки виникла легенда про зниклу повість Олександра Степановича Гріна, нібито написану ним про лейтенанта П.П. Шмідта. У статті «Лицар мрії», що розпочинала перше видання зібрання творів О.С. Гріна у шести томах (вид. «Правда», М., 1965 р., т. 1, стор. 32), і дослівно дубльованій у виданні 1980 р., відомий грінист В. Віхров пише: «…Настає пора натхненної праці. Ніколи не писав Грін так легко і упевнено і так багато, як у ці роки (мова йде про 1919 – 1924 рр. – авт.). Феєрія «Червоні вітрила», вірші, оповідання, перший роман озаглавлений так знаменно «Сяючий світ» – над ним письменник працював одночасно з іншим твором, теж новим йому за формою, – «Повістю про лейтенанта Шмідта». Рукопис цієї повісті, на жаль, загублено». Про цей же загублений рукопис говорять і інші автори, які вивчають життя і творчість Олександра Гріна. Зберігся «фрагмент» повісті у вигляді газетної публікації під заголовком «Пам'яті лейтенанта Шмідта» (газета «На вахте» № 272 від 28 листопада 1924 р.), але чомусь не підписаної О.С. Гріном.
У 1935 році, через три роки після смерті Гріна, вийшла повість К.Г. Паустовського «Чорне море». У його герої – письменнику Гарті легко впізнавався Грін: подібно до Гріна, своє прізвище Гартенберг Гарт скоротив, щоб цілком злити себе зі своїми героями – бурлаками і моряками, які жили в неіснуючих країнах і містах із дивними назвами. Але найразючіше – Гарт написав рукопис про лейтенанта Шмідта…
Треба сказати, що знайомий з Гріном Паустовський був шапочно і мигцем. Це відбулося наприкінці 20х років у Москві, у редакції газети «На вахте». Грін зайшов туди, щоб попросити аванс. Секретар редакції Є. Іванов запропонував йому поїхати до Ленінграда на проводи вітрильника «Товариш», що вирушав у довколасвітню подорож, але Грін відмовився: «Я хворий. Мені потрібно зовсім трохи, саму дещицю, на хліб, на тютюн, на дорогу. У першій же феодосійській кав'ярні я відійду. Від самої кави і стукоту більярдних куль. Від самого пароплавного диму. А тут я пропаду…» Іванов одразу розпорядився виписати Гріну аванс».
Сідаючи за роботу над повістю «Чорне море», Паустовський мав, крім плитких спогадів, ще й архів покійного письменника, його рукописи і записки вдови – Ніни Миколаївни Грін. Очевидно, він мав повніші дані і про зниклу «Повість про лейтенанта Шмідта».
«Рукопис Гарта про лейтенанта Шмідта складався з декількох уривків, – пише Паустовський. – Я прочитав його. Це був ряд начерків, зовсім несхожих на все, що Гарт писав досі… Зараз я скористаюся нагодою, щоб записати хоча б коротенько, як Гарт працював над надрукованим нижче рукописом. З великим небажанням Гарт возився з документами. Він завзято розшукував очевидців і відвідував місця, пов'язані зі Шмідтом. Документи давали суху схему подій. Життя їм повертало тільки спілкування з людьми, які пам'ятають минуле. Ця манера роботи була далека від того, як він працював раніше». І Паустовський крок за кроком «відновлює» повість про лейтенанта Шмідта, результатом чого з'явилися чотири закінчені уривки блискучої прози: «Старий аптекар», «Повстання», «Стаття сота» і «Страта» (існував ще п'ятий уривок – «Дон Кіхот», він не увійшов до остаточного тексту повісті). Чим же підтверджує правильність своїх висновків Паустовський? «З Гартом сталося те, що мало статися. Він був думаючою і спостережливою людиною, і відхід від байдужості до справжнього життя був крок для нього неминучий». Але такий висновок вірний хіба тільки щодо Гарта. Що стосується Гріна, то справа тут набагато складніша. «Мрія розшукує шлях» – це для тих, хто йде в ногу зі «здоровим глуздом». Але не для Гріна, для якого мрія завжди таїть у собі «зерно полум'яної рослини – дива». Розгадку цієї детективної історії розкрив літературознавець Аквілєв, який у держархіві літератури та мистецтва знайшов документзаяву О.С. Гріна до Третейського суду при спілці письменників від 23 липня 1923 року із проханням розібрати фінансові відносини з видавцем журналу «Радуга» Левом Мойсейовичем Клячком із приводу написаної ним брошури про лейтенанта Шмідта.
Отже, шановні читачі, повісті не було, а була, скоріш за все, брошура. Що в біографії П.П. Шмідта найбільше схвилювало б Гріна? Мабуть, те, що все життя цієї людини, одного із найосвіченіших і найсміливіших капітанів Росії, його мужня поведінка під час Очаківського процесу і смерть – були винятково послідовні, прекрасні та зворушливі.
Чи були вони знайомі? Мабуть, всетаки ні, бо в «Автобіографічній повісті» про Шмідта ані слова. А от кораблі Чорноморського пароплавства суховантаж «Александр Грин» і танкер «Петр Шмидт» при зустрічі на просторах світового океану завжди вітали одне одного, як друзі за духом.
У біографії Шмідта багато того, що любив описувати Грін: море, шторми, аварії корабля, манірна аристократична родина, галерея уславлених предків, дитинство, що нагадує дитинство Грея, суворий гордовитий батькоадмірал, відмова від уторованої службової кар'єри, одруження з дівчиною з панелі, розрив зі світською ріднею, поїздка до Парижа, школа повітроплавання Годара і демонстраційні польоти на повітряній кулі після повернення до Росії. Шмідтівські риси вкраплені і в «Червоні вітрила» (уся обстановка дитинства Грея – це дитячі роки Шмідта), і в романи «Сяючий світ» (Друд – це Шмідт часу балаганного повітроплавця Ауера), «Золотий ланцюг», «Дорога нікуди»… Хочеться вірити, що шмідтівський романтизм, його кришталево чистий життєвий шлях залишили слід у творчості Гріна.
