Усупереч парадоксам
Сьогодні, як і чверть століття тому, бейсбол в Україні вважається екзотичним видом спорту, ніби його впроваджують з іншої планети. Словом, приклеївся до нього ярлик парадокса. Але в середині 80х років минулого століття з'явився в Іллічівську молодий хлопець, який перевернув це поняття з ніг на голову, і довів, що гра ця – аж ніяк не парадокс.
А звуть цього чоловіка Станіслав Бакан.
З ним чергового разу ми зустрілися наприкінці серпня на стадіоні Іллічівського ВПГУ22, де проходив фінал Кубка «Чорне море» з бейсболу. Напередодні широко відомий у спортивному світі граючий тренер завершив свою ігрову кар'єру і перейшов у чисті тренери. П’ятдесятирічним.
Як ремарка. На початку вісімдесятих у молодому портовому місті під Одесою побував зі своєю програмою володар 24 золотих медалей на чемпіонатах СРСР з тенісу, актор, спортивний коментатор, народний артист РРФСР, лауреат Державної премії СРСР, заслужений майстер спорту Микола Озеров. Тоді він зустрівся з майбутніми мореплавцями на науководослідному судні «Профессор Миняев», де завтрашні штурмани і механіки проходили практику.
Того ж дня Микола Миколайович відвідав і оселю Баканів, господиня якої Єлизавета Йосипівна, будучи співробітником культбази моряків Чорноморського пароплавства, організувала зустріч популярного коментатора з екіпажем теплохода. А надвечір відбулося чаювання у скромній квартирі за п'ять хвилин ходу від морського берега. Тоді і заразив метр хворобою до спорту молодого студента історичного факультету Одеського держуніверситету Станіслава Бакана.
Хоча, Стас хворів на це ще до зустрічі з Озеровим. У кожному разі нинішній президент бейсбольного клубу «Дельфіни», гравець збірної України, один з тренерів національної команди нашої країни Станіслав Петрович – володар спортивних розрядів (від третього до першого) у таких видах, як шашки, футбол, волейбол, плавання, легка атлетика, стрільба. У бейсболі найвище досягнення – кандидат у майстри спорту.
У 1986 році Станіслав ознайомився зі статтею в газеті «Советский спорт» про розвиток бейсболу в СРСР. Після цього він зустрівся з автором публікації і вже через рік став учасником бейсбольного семінару у Москві, який вів тренер з Куби Хуан Вальдес.
Потім були нелегкі будні становлення. Відсутність інвентаря, насамперед. На щастя, в інтерклубі Іллічівська на зустрічі з кубинськими спортсменами вдалося роздобути бейсбольний м'яч, потім японці, які працювали на базі з ремонту контейнерів, подарували хлопцям рукавичкипастки, біти. Решта, як кажуть, було справою техніки. Незабаром – був серпень 1987 року – в Іллічівську відбувся міжнародний турнір з бейсболу. У 1989му ще один – тепер у Бендерах – представники чорноморського міста посіли почесне третє місце, а услід за цим вибороли у Києві ще одну «бронзу», обійшовши п'ятірку найсильніших команд Радянського Союзу. А до цього три треті місця – у Кубку та чемпіонаті України.
Таким був початок.
Далі більше: ігри за путівку до першої ліги СРСР у 1990 році, створення на базі міської ДЮСШ молодіжної команди «Південний смерч»; через два роки іллічівці стали володарями Кубка України, повинні були грати у турнірі за Кубок Європи. Але, на жаль, через фінансові причини не змогли виїхати на змагання.
На цьому всі проблеми іллічівського бейсбольного клубу «Дельфіни» та його команди не завершилися. У 1994 р. хлопців чемно попросили залишити стадіон в Олександрівці під Іллічівськом, де вони тренувалися. Але ж за вісім років «Іллічівець» тричі ставав бронзовим призером чемпіонату і Кубка України, молодіжних ігор, здобув путівку на Кубок кубків європейських країн. Коли ігрове поле практично відібрали, бейсбол заглух більш ніж на п'ять років. І тільки на початку ХХІ століття була зроблена спроба відродження в Іллічівську цього виду спорту.
Рідним стадіоном для бейсболістів стало поле вищого політехнічного училища № 22. Саме тут у серпні нинішнього року хлопці здолали команду «Бізони» з Кіровограда, яка була чемпіоном першої ліги країни. Це незважаючи на те, що серед кіровоградців сімдесят відсотків гравців входять до національної збірної України. У нашій же команді – сплав молодості і досвіду. А оскільки вдома і «стіни» допомагають, іллічівці вибороли кубок «Чорного моря» з тренером Станіславом Баканом, підтвердивши свою майстерність.
Анатолій СТАНЧЕВ
Усього дві медалі
У місті Тегу (Корея) фінішував чемпіонат світу з легкої атлетики, на якому у складі команди України виступало троє посланців Одеси.
Це дискоболка Катерина Карсак, бігун на 400 метрів з перешкодами Станіслав Мельников, штовхач ядра Андрій Семенов.
На жаль, нікому з них не вдалося пробитися до фіналу. У кваліфікації Карсак послала диск на 57 метрів 54 сантиметри і була 20ою. Мельников стартував у півфіналі, де показав – 49,74 секунди. Це 18й результат. Семенов у кваліфікації послав ядро на 19 метрів 45 сантиметрів і був далекий від фіналістів.
Загалом команда України стала володаркою усього двох медалей: золотої та бронзової.
Чемпіонкою світу стала Ольга Саладуха з Донецька, яка показала у потрійному стрибку – 14 метрів 94 сантиметри, третіми призерами стали також дівчата в одній з естафет. Будемо відверті – обмаль для збірної країни, де до сьогоднішнього дня легка атлетика вважалася одним із провідних видів спорту.
Євген Горелюк
Скористалися затишшям
У паузі в чемпіонаті України, пов'язаній з іграми збірної країни, «Чорноморець» на своїй навчальнотренувальній базі в Совіньйоні провів товариський матч із командою «Сфинтул Георге» (Суручени, Молдова).
Гра пройшла з великою перевагою одеситів, попри те, що не всі футболісти були задіяні у спарингу: травмовані Бабич, Васін та Кутас, захворів Бобко, відновлюється після ушкодження Франса, у збірних своїх країн перебували Каськов, Цигирлаш та Вангелі, одержали від тренерів перепочинок Безотосний, Політило та Бурдужан.
Вже на 7й хвилині міг вирізнитися Слинкін, але його гарний удар у падінні метрів з 12ти під поперечину зумів парирувати голкіпер гостей. Незабаром рахунок був відкритий: на 11й хвилині націленою передачею Сергія Ковальчука скористався Діденко, який точно пробив із близької відстані – 1:0.
На 34й хвилині прохід того ж Сергія Ковальчука по правому флангу міг завершити голом камерунець Н'Гал, однак його удар з восьми метрів парирував Мошняга.
Молдовська команда, у якій тренеромконсультантом працює колишній футболіст «Чорноморця» Віктор Богатир, двічі загрожувала воротам Паста з далекої дистанції: на 25й хвилині Куку пробив штрафний метрів з 25ти поруч зі штангою, він же наприкінці тайму «вистрілив» над «хрестовиною». Той же Куку, зненацька опинившись вічнавіч із Пастом, не зміг переграти нашого воротаря, який парирував удар під поперечину.
У другому таймі гості спробували перехопити ініціативу, однак до небезпечних ситуацій у штрафному господарів справа не доходила. Одесити ж, чию гру помітно підсилив бразилець Де Матос, який вийшов на заміну, провели кілька найгостріших атак. Одна з них завершилася голом на 50й хвилині. Різкий простріл від правої бровки Де Матоса «замкнув» головою Діденко – 2:0. На 57й хвилині Діденко відповів бразильцеві не менш перспективною передачею, але Де Матос послав м'яч за кілька сантиметрів від далекої стійки. На 74й хвилині Де Матос одержав ще один шанс відзначитися: його удар головою з «забійної» позиції зумів відбити молдавський голкіпер.
За повідомленням офіційного сайту ФК «Чорноморець»
Ізмаїльські докери – кращі
Позмагавшись у м. Керчі, повернулася до Ізмаїла «зі щитом», тобто з Великим Кубком, команда портовиків. Там завершилася Спартакіада профспілки працівників морського транспорту України. До програми входили види спорту, традиційні на флоті. Із п'яти видів наші земляки стали першими в чотирьох. Усього ж командучасниць було одинадцять.
Дунайці перемогли в метанні легості (кидального кінця), перетягуванні канату, тріатлоні (біг, велосипед, плавання), гідно виглядали в армрестлінгу.
Згадав молодість профспілковий лідер ізмаїльських портовиків Олександр Шубін. Виступаючи в метанні легості поза конкурсом, ветеран, учасник та призер багатьох спартакіад, він виконав усього лише одну спробу. Однак і її вистачило, щоб снаряд полетів на 59 метрів (норматив майстра спорту України – 56 м).
Валерій Мессойліді
