Збройні сили Придністров’я: вже зі своєю зброєю

Придністровської Молдавської Республіки немає на політичній карті світу. Юридично це невід’ємна частина Республіки Молдова (РМ). Однак факт – річ уперта. Ось уже понад 20 років Україна межує з ні ким не визнаним Придністров’ям.

Історія ПМР, як і її збройних сил, почалася під завісу існування Радянського Союзу. Події, що змінили карту світу та перекроїли долі мільйонів людей, досить своєрідно відбилися на благодатному ґрунті Молдавської РСР. Знаменитий «парад суверенітетів» привів до влади в Кишиневі національні (а з погляду майбутніх лідерів ПМР – націоналістичні) сили. Населена переважно представниками українського та російського народів, промислово найрозвинутіша частина радянської Молдавії з різних причин не прийняла нових віянь. Як наслідок, 2 вересня 1991 року Верховна рада, що зібралася в Тирасполі, проголосила незалежність ПМР. А вже 6 вересня депутати ухвалили постанову «Про заходи щодо захисту суверенітету й незалежності республіки», яка поклала початок створенню збройних сил Придністров’я – Національної гвардії. Подібні процеси відбувалися тоді практично в усіх союзних республіках, зокрема і в Україні. Та й нові збройні формування майбутніх незалежних держав одержували аналогічну назву. От тільки не всім із них довелося реально обстоювати здобуту незалежність.

Національній гвардії ПМР довелося взяти в руки зброю. Уже 1 березня 1992 року розпочався кривавий конфлікт із Республікою Молдова, що тривав до серпня. Для ПМР даний конфлікт, який неофіційно придністровці називають то вітчизняною війною, то війною «п’яною», був досить напруженим, хоча бойові дії й велися лише в районах міст Бендери й Дубоссари. Закінчився він фактичним закріпленням незалежного, хоча ніким і не визнаного статусу ПМР.

Відтоді на кордоні Придністров’я з Молдовою перебуває миро­творчий контингент, створений на базі підрозділів колишньої 14-ї окремої армії Одеського військового округу. І хоча армію вже давно виведено, придністровці саме миротворців вважають гарантом існування ПМР. 

Збройні сили ПМР налічують ледь більше семи з половиною тисяч чоловік (з урахуванням прикордонного загону та низки спеціальних підрозділів – до 15 тисяч). Найцікавіше, що за своєю чисельністю та бойовою потужністю вони істотно перевершують армію Молдови. Судіть самі. Проти трьох мотопіхотних бригад РМ, які утримуються за штатами мирного часу, ПМР має чотири аналогічні підрозділи (у містах Тирасполь, Бендери, Дубоссари та Рибниця). Мінімум один з них – гвардійська мотострілецька бригада, дислокована в районі Бендер, уже в мирний час розгорнуто до повної чисельності. Проти єдиного формування спеціального призначення РМ – батальйону «Фулджер» – у ПМР є чотири загони (батальйони) спеціального призначення, без урахування Президентської гвардії (охорони) чисельністю в роту.

Та й за озброєнням молдав­ські збройні сили непорівнянні з На­ціональною гвардією Придніст­ров’я. Так, ПМР має один танковий батальйон. Офіційно – 18 танків Т-64БВ, тоді як у Молдові їх немає взагалі. В авіації ПМР 6 бойових вертольотів Мі-24В, а у військовій авіації РМ є лише транспортні машини. Ну й нарешті, служать у ПМР півтора року, тоді як у Молдові лише рік. 

Тирасполь не вірить і не хоче вірити в мирне розв’язання Придністровського конфлікту. Республіка Молдова для ПМР усі роки незалежного існування – основний супротивник. І хоча майже 20 років офіційний Кишинів не тільки не говорить про можливість силовим шляхом розв’язати проблему ПМР, але й усе робить для того, щоб ліквідувати у своїх збройних силах наступальний потенціал, у Придністров’ї цього помічати не хочуть. І тому ПМР, виходячи з наявних у республіці скромних можливостей, постійно озброюється. Так, на мирних заводах Тирасполя та Рибниці з початку 2000-х років виробляється ціла низка мінометів і гранатометів, різні боєприпаси, протипіхотні та протитанкові міни власної конструкції й навіть знамениті реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град». Щоправда, кількість напрямних порівняно з оригінальним радянським аналогом скоротилася з 40 до 20 (тобто потужність залпу зменшується). Таких машин власного виробництва в Національній гвардії ПМР налічується майже 80, а в Молдові подібних систем немає взагалі. 

Вироблене озброєння активно продається за кордон. Так, наприклад, 2003 року 30 придністровських «градів» вдалося продати до невизнаної Абхазії, де вони використовувались в російсько-грузинській війні. Взагалі ж, за даними західних аналітиків, щорічно ПМР експортує озброєння на мільйон доларів. А от на яку суму Тирасполь зброї купує – достеменно не відомо…

Найтяжчою проблемою ПМР є скорочення населення, що позначається й на кадровому потенціалі Національної гвардії. З ізольованої республіки жителі їдуть до України та Росії не тільки на заробітки, але й на постійне проживання. Однак, на відміну від Молдови, де спостерігається аналогічна картина, у ПМР особливої тривоги не виказують – адже збройні сили невизнаної республіки в доступній для огляду перспективі все одно перевершуватимуть аналогічні структури Республіки Молдова. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті