Кризи з освітою в Україні немає, і фахівців різного профілю вузи випускають досить. Проте при цьому є криза в системі керування бізнесом. Цим ми мимоволі сприяємо напливу іноземних менеджерів і наданню їм провідних посад у сферах нашого підприємництва. Чи не час переорієнтувати систему економічної підготовки українських студентів і створювати свої керівні кадри?
Поділитися думками про те, де перетинаються інтереси вищої освіти і бізнесу зібралися президент українського Фонду менеджменту Володимир Заболотний, котрий приїхав зі столиці, представники вузів Одеси - Едуард Кузнєцов - завідувач кафедри менеджменту Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, Анатолій Ковальов - проректор з наукової роботи Одеського національного економічного університету, а також Олександр Яценко - проректор інституту післядипломної освіти водного транспорту.
Названа проблема відноситься до однієї з центральних у світі. Але ставиться вона скрізь з іншим наголосом: не освіта - для бізнесу, а відповідальність бізнесу за освітні програми суспільства, у якому він розвивається. Тому важливим моментом стає необхідність створення умов для незалежної оцінки всіх навчально-підготовчих процесів. Так можна швидше адаптуватися до міжнародних стандартів якості.
Цим сьогодні цілком займається Асоціація щодо розвитку менеджменту і бізнес-освіти. Представники викладацького корпусу, які входять до неї, прагнуть змінити стереотипне сприйняття держстандартів, які відстають від світових. Державна система - стабільніша, але і менш рухлива. Приватна - завжди була гнучкішою і швидше реагувала на зміни об'єктивних потреб ринку.
У рамках Асоціації вже майже півтора року працюють 44 навчальних заклади. Вони реалізують стратегію входження України до європейського науково-освітнього простору. Поки що не секрет, що американська школа життєздатніша в підготовці менеджерів саме тому, що дотримується функціональних принципів освіти: давати студентам безпосередньо те, що потрібно для їхньої роботи. Тому зростає роль викладачів, котрі самі пробували сили в підприємництві і можуть давати практичні поради і навики, а не просто переказувати зміст підручників, одноразово схвалених Міністерством освіти.
Так, поряд з державною системою освіти склалася приватна, де переважно працюють консалтингові експерти, консультанти, професійні менеджери, практичні дослідники проблем ринку. Вони сприяють і тому, щоб до сфери педагогічних послуг у нас було прийнято своїх фахівців, які не дозволять витісняти наші кадри іноземним колегам.
Цікаво також було почути, що український бізнес випереджає національну освіту щодо цього профілю. До того ж економічна і конкретна бізнес-освіта - для нас досить різні. Остання бере за основу не стільки теорію, скільки щоденні особливості наших господарських відносин. Озброєні такими знаннями, випускники, як правило, легко знаходять роботу. Більш того, вони просять забезпечити їм вільний графік відвідування лекцій, оскільки одночасно виконують виробничі функції в якій-небудь приватній фірмі, за профілем якої вони і спеціалізуються і яка, зрозуміло, візьме їх під своє фінансове крило. Сьогодні цих піонерів топ-менеджменту дуже мало. У Китаї їх випуск складає приблизно 15 тисяч чоловік на рік, у Росії - до 3 тисяч. Україна поки що зуміла підготувати 250 чоловік. Але вони знають, що б'ють не числом...
