Наприкінці минулого року Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова одержав статус Національного наукового центру, що свідчить про визнання високих заслуг колективу та розширення його можливостей впливати на розвиток галузі.

Оглядач „Одеських вістей” звернувся з низкою запитань до директора інституту В.В. ВЛАСОВА.

- В’ячеславе Всеволодовичу! Вітчизняне виноградарство переживає тривалу кризу, і вже давно з найвищих трибун говорять про потребу державної підтримки галузі, для чого навіть створено спеціальний фонд. Водночас є прогнози, що після вступу України до Всесвітньої торговельної організації деякі галузі нашої економіки виявляться неконкурентоспроможними. Чи вціліє виноградарство? А може, нам краще зосередитися на хлібі насущному? Зрештою, українські виробники коньяків давно закуповують французькі спирти і не скаржаться на труднощі існування...

- Для таких песимістичних висновків немає достатніх підстав. Виноград і виноградне вино – цінні та популярні харчові продукти. Виноградарство – вигідне заняття. В Одеській області виноградники займають лише два відсотки площі угідь, але дають п’ятнадцять відсотків доходів сільськогосподарської галузі. Не можна забувати й того, що виноград для південних, бідних на опади степів із частими посухами, є, за влучним висловленням засновника нашого інституту Василя Єгоровича Таїрова, “страховою” культурою. У посушливі роки, коли більшість традиційних сільськогосподарських культур дають украй низькі врожаї, виноград, навпаки, дає багато продукції високої якості. У чому ми, до речі, змогли переконатися в році, що минає.

Нарешті, виноград і виноградне вино – лікувальні продукти. У здравницях багатьох країн світу, зокрема й у кримських санаторіях, розвиваються такі напрямки, як ампелотерапія (лікування виноградом) і енотерапія (лікування вином).

Одне слово, виноградарство було і мусить залишатися однією з найважливіших підгалузей вітчизняного сільського господарства.

- У роки економічної кризи багато науково-дослідних організацій зазнали непоправних втрат: через безгрошів’я найцінніше устаткування було розпродано, найдосвідченіші фахівці пішли геть. Чи вдалося вам зберегти потенціал, достатній для того, щоб працювати на сучасному рівні?

- Великих труднощів наш інститут почав зазнавати раніше від інших наукових організацій, ще у другій половині 80-х років, під час горезвісної антиалкогольної кампанії. Ну а в 90-ті стало зовсім зле, доводилося докладати величезних зусиль для того, щоб зберегти будинки, споруди, техніку, але ще складніше було зберегти фахівців, наукові школи, спадкоємність досліджень. Без втрат, звичайно, не обійшлося, але загалом нам пощастило зберегти і працездатний колектив, і солідну матеріально-технічну базу. Нині у складі інституту – десять відділів і лабораторій, Донецька дослідна станція виноградарства, три дослідні господарства, Центр клонової селекції, п’ять опорних пунктів. В інституті працюють 160 співробітників, зокрема 4 доктори і 28 кандидатів наук. В останні роки до нас прийшла група перспективних молодих дослідників, отже, зв’язок поколінь не урветься. Про високий творчий потенціал колективу інституту, про його здатність працювати на сучасному рівні свідчать і численні нагороди міжнародних виставок, і зацікавленість щодо співпраці з таїровськими вченими з боку колег з Болгарії, Угорщини, Німеччини, Росії, Франції, Китаю, ПАР, Італії...

- А що дасть колективу новий високий статус?

- Новий статус – це насамперед визнання заслуг колективу, це престиж, а престиж у науці багато чого вартий. Гадаю, зростуть наші можливості впливати на політику в галузі, ширше впроваджувати наші розробки та рекомендації. Якихось особливих матеріальних благ статус Національного центру не обіцяє, хоча, відверто кажучи, збільшення фінансування нам було б дуже доречним. З грошима в нас сутужно, і ми, як і раніше, живемо в режимі найсуворішої ощадливості, через що роботи за деякими перспективними напрямками заморожено.

- Яка з проблем галузі й галузевої науки видається вам сьогодні пріоритетною?

- Після того погрому, що був учинений виноградарству та виноробству під час антиалкогольної кампанії, і тих втрат, що їх галузь зазнала під час економічної кризи, у нас сьогодні багато проблем. Але найактуальнішою, такою, що потребує негайного вирішення, я вважаю проблему розплідництва.

Досвід провідних виноградних країн світу показує, що високопродуктивні виноградники можна створити, тільки застосовуючи сорти і клони, отримані у своїх регіонах. А в Україні триває хибна практика завезення саджанців з-за кордону – везуть з Югославії, Італії, Франції, інших країн, і всерйоз очікують великих врожаїв. І це при тому, що в нас в області проходить північний кордон промислового виноградарства світу, а саджанці, привезені з південніших регіонів, приживаються дуже погано. Багато їх гине першої ж морозної зими. До того ж, вони стають легкою здобиччю місцевих хвороб, імунітету до яких набути на батьківщині вони, властиво, не могли. При цьому власні розплідники потерпають від недофінансування.

У нас в інституті створено Центр клонової селекції з чудовою матеріальною базою, куди належить лабораторно-тепличний комплекс засклених зимових теплиць загальною площею понад гектар, лабораторії розмноження, вірусології та мікробіології й інші. Фахівці Центру створили десятки перспективних клонів столових і технічних сортів винограду, не підлеглих системним хворобам. Проте, їхнє впровадження у виробництво гальмується недостатнім фінансуванням.

- В’ячеславе Всеволодовичу! Ваше дослідне виробництво випускає першокласні вина, що користуються великою популярністю. Чи не замислювалися ви над тим, щоб розширити виробництво - узяти під оренду ще якусь кількість виноградників, збільшити виробництво та реалізацію вина, а зароблені кошти спрямовувати на фінансування наукових досліджень? Хіба б це не вирішило багатьох ваших проблем?

- Давні мудреці говорили: остерігайтеся простих рішень. І це саме такий випадок.

Наше виробництво не випадково називається дослідним, його потужності не дають змоги випускати великих товарних партій продукції. Для цього треба закупити нові лінії, потрібні чималі кошти. Але до державної організації приватний інвестор не піде, а держава навряд чи підтримає такий проект. Але навіть якби таке диво сталося, то чи пішло б це на користь інституту? Певен, що ні. З’явилося б у нас нове велике виробництво, - воно неминуче відволікало б мене як директора і багатьох інших фахівців від наших прямих обов’язків. І наука, хотіли б ми того чи ні, відійшла б на другий план. На жаль, ваша чудова пропозиція нам не підходить.

А мусить бути так. Ми розробляємо нові технології, нові зразки техніки, створюємо нові сорти винограду і нові марки вин. А виробничники купують у нас відповідні ліцензії та саджанці. І грошей цих нам має вистачати для нормального існування. Саме так живуть і працюють великі наукові центри на Заході, і я впевнений: коли вітчизняне виноградарство зміцніє, так буде й у нас.

- Дай-то Боже! А яких цікавих новин можна сподіватися від учених-виноградарів у наступному році?

- Буквально цими днями ухвалено рішення про проведення в найближчі місяці першого з’їзду виноградарів і виноробів України, і ви – перший журналіст, якому я про це повідомляю. Певно, це буде цікавий і корисний форум, на якому наш колектив запрезентує низку перспективних технологій і зразків нової техніки.