В Одеському зоопарку, та й у будь-якому іншому, традиційно найбільше скупчення відвідувачів - біля клітки з мавпами. Особливо багато дітей. Незважаючи на заборону годувати тварин, вони кидають за огорожу цукерки, печиво, горішки, яблука. І з захватом спостерігають, як моторна мавпочка ловить частування на льоту і, відбігши вбік, з багатозначним виглядом починає знімати яскраву обгортку з карамелі. Я запитав одну дівчинку, чому їй так цікаво на них дивитися. Вона здивовано підвела очі, - такий дорослий і не розуміє: „Вони ж такі, як ми!”.
Коли я наблизився до вольєра, і його мешканці побачили, що сторонній прийшов без агресії, вони почали охоче позувати перед фотооб’єктивом. Між нами було не більше метра. Крізь грати на мене допитливо дивилися два молоді павіани.
У зграї їх 16, усі вони тією чи іншою мірою - родичі. Їх „предків” завезли ще в радянський час із Сухумського заповідника. Вони дали потомство. Сьогодні з тих переселенців із Грузії нікого не залишилося: сьогоднішнє населення розплідника - всі одесити. Серед них був навіть один павіан, якого якимось чином провіз моряк і оселив у своїй родині. Приятель, як то кажуть, їв за одним столом із господарями. Але так і не зміг стати остаточно ручним. Серед своїх він акліматизувався за кілька днів.
Живуть наші павіани двома зграями. Їх характеризує яскраво виражена схильність до ієрархійних взаємин. У кожній зграї є свій ватажок - найсильніший самець. Їх добре видно за сріблястими гривами на головах. Ватажки - суворі лідери. Вони тримають гареми, виділяють фавориток, користуються правом першого вибору ласого шматка під час їжі. Вони люблять спостерігати, як їхні підлеглі б’ються і сваряться, а потім беруть на себе місію верховного судді і наводять лад декількома потиличниками. У порядку прояву уваги до своїх персон, вони жадають від молодих, щоб ті в них „ськали” - тобто перебирали пальцями їхню шерсть і виймали з неї комах і сміття, що заплуталося. Два угруповання, волею долі зведені на спільній території, ставляться одна до одної з поміркованою ворожістю, скоріше - насторожено. Сполучною ланкою залишаються тільки дитинчата, що граються разом, не розуміючи надуманих кордонів і політичних амбіцій.
Важко було в цій живій рухливій істоті побачити символ. Проте, на Сході мавпа настільки популярна тварина, що належить до однієї з дванадцяти, за якими сам Будда визнав право визначати принцип подій чергового року. Наступний рік оголошений роком Блакитної Мавпи! Гарною ознакою вважається відповідність тотемній тварині у поведінці. Але не варто забувати, що мавпа – дзеркало, у якому все навпаки.
Працівниця Одеського зоопарку Людмила Крамарчук, яка доглядає павіанів, говорить: вони кумедні, але не такі вже й безпечні. Вони можуть укусити, подряпати, простягнути лапу за подачкою й одночасно справити малу нужду на довірливого дарувальника. Або можуть смикнути за рукав і вирвати жмут тканини разом з підкладкою, зірвати з голови шапку. Головний убір відразу перекидається з рук у руки (чи з лап у лапи) і в мить ока перетворюється на суцільну рванину. Мавп це дуже веселить. А цікавому – так і треба: нічого порушувати!
Руйнівний інстинкт закладений у них природою. Як і хапальний. Але хапають вони не через жадібність, а, скоріше, щоб іншому не дісталося. Коли їх перегодовують глядачі, вони все одно претендують на свій добовий раціон. Тільки починають їжу псувати: надкусять і кинуть.
На волі мавпи нападають на картопляні та кукурудзяні поля. Після насичення для них кращою розвагою є руйнування грядок. Мисливці відстрілюють їх, приблизно, як у нас - вовків і лисиць. За хвіст убитої мавпи встановлюється плата.
Але не треба гидувати своїм спорідненням із братами за класом... ссавців. Якщо звернутися до наукових описів, то, відповідно до інформації, наведеної в томі 7 московського енциклопедичного видання „Життя тварин”, у мавп добре розвинуті нюх, зір і слух, а також – мозок. Вони видають і розрізняють 16 звуків-сигналів, передають мімікою практично всі емоційні стани, властиві людям. Тільки бентежитися не вміють. У цьому вони – як діти.
Дівчинка, її звали Оля, прочитала мені віршика, що повернув мене в далеке дитинство, - просто сльози на очі навернулися:
“Обезьяна без кармана
Потеряла кошелек,
А милиция поймала,
Посадила на горшок”.
Найголовніше, що на відміну від усіх інших тварин, мавпа вміє посміхатися. І, звичайно ж, викликати посмішку.
