“Ми ледачі і нецікаві”, писав великий Пушкін, який, як відомо, був не тільки Першим Поетом, але і вченим-пророком, що передбачав далеке майбутнє людства. Минають століття, а людство не змінюється на краще. Ось іще слова нашого сучасника, протоієрея-розумниці Мене: “Ми або не розуміємо, або прикидаємося, що не знаємо про скарби свого внутрішнього світу, що своїми багатствами не тільки не поступається світу зовнішньому, але перевершує його”.
Та не прикидаємося ми! Наука до кінця ХХ століття зробила приголомшуючі уяву відкриття, навіть довела існування Бога-Творця. Але ми не знаємо, не розуміємо, гірше того – не приймаємо! Це не сьогодні відбулося з людством і не в часи науково-технічної революції. Езотеричні знання були закриті жерцями для непосвячених ще в Ассирії, Вавилоні, Древньому Єгипті. Потім Христос приніс у світ нові знання про людину і світобудову. Але в одному з апокрифічних євангелій (здається, від Пилипа), де син Отця Небесного пояснює те, що тільки у ХХ столітті відкриє квантова фізика, він у розпачі вигукує: “Я кажу їм, але вони не чують мене!” Церква відмовила нам у цих знаннях, залишивши пастві сліпу віру.
Наш духовний світ кричить, а ми не чуємо. Знаннями, як і раніше, користуються тільки посвячені. Сучасне суспільство споживання живе сьогоднішнім днем, не дбаючи про майбутнє людства. Ми нічого не хочемо знати про божественне походження homo sapiens, багатьох влаштовує “мавпяча” теорія. Тому і відбуваються на планеті страшні потрясіння – війни, тероризм, наркоманія. Божественне світло Добра застеляють чорні хмари Зла. Так і будемо жити у новому столітті?
На щастя, є люди, ті самі посвячені, котрі не можуть з цим погодитися. Вони, подвижники, намагаються нести у світ нові наукові знання про людину і Космос. У 2003 році відбулося, вважаю я, знаменна подія: в Одесі у видавництві “Чорномор’я” вийшла книжка для дітей “Людина-мотрійка”. Її автор – Ніна Олександрівна Кухар, випускниця ОДУ ім. І.І. Мечникова, нині доцент кафедри планетарної еволюції Одеського інституту людини і слухачка школи космоенергетики знаменитого Еміля Багірова.
Але згадаймо, що за народними українськими уявленнями, поки безгрішне немовля не ходить, воно “балакає з янголами”, а не з людьми. Вважається, що “Бог це так зробив”, щоб дитя не розповідало дорослим того, що йому говорять янголи. Коли ж у дитини заростає тім'ячко, вона починає говорити з людьми і забуває усе, що довідалася від Неба.
Книжка “Людина-мотрійка” повертає ці знання дитині. У ній просто, без зауму, якого так бояться дорослі, передається дитині новітня інформація про устрій людини і її місце в системі Світобудови. Це свого роду підручник, який, до речі, Інститут людини рекомендує використовувати і батькам, і вихователям у дитячих садках, і педагогам на шкільних уроках з валеології.
“Думаєш, ти той, кого бачиш у дзеркалі?” - запитує автор-вчитель маленького читача. І пояснює, що усередині кожної людини є, як у мотрійки, ще кілька невидимих чоловічків, точні копії видимого. Якщо ми їх не бачимо, це не означає, що їх немає. Адже ми не бачимо повітря, яким дихаємо, не бачимо радіохвилі, які чуємо по радіо тощо. Ці чоловічки всередині нас – енергетичні. Той, кого ми бачимо в дзеркалі, - фізичний, а є ще ефірний, астральний, ментальний та інші. Один чоловічок, розповідає вчитель, залучає до тебе життєву силу – і ти можеш бігати, стрибати, танцювати, переносити речі. Другий командує твоїми емоціями – і ти смієшся, плачеш, кохаєш, ненавидиш, злишся, радієш. Ще один допомагає тобі добре міркувати і бути відмінником. “От, виявляється, який ти чудовий! Складний! Тому що ти так “складений”.
Життєва сила приходить до нас із Землі, продуктів, що ми споживаємо, з Космосу. Як? Через вороночки - лієчки, що по- науковому називаються чакрами. Їх сім, і вони схожі на різнобарвні ліхтарики – від червоного, що бере енергію від Землі, до фіолетового, зв'язаного з енергією Космосу. За допомогою приладів або “внутрішнього зору” можна побачити навколо людини ці сім “мотрійок”, вони називаються аурою. Але вони можуть бути не тільки сімох кольорів веселки, а й сірого, коричневого або чорного кольорів – “якщо ти брешеш або злишся, агресивний чи тебе опановує страх”.
Книжку хочеться переказувати і цитувати – настільки вона добра для дітей і дорослих. Вона гарно і дохідливо ілюстрована. Я показав своїй півторарічній онучці Настоньці, яка любить посилати повітряні поцілунки, картинку з книжки – як дівчинка здмухує з долоньки “грудочки ласкавої енергії”. Моя розумниця відразу все зрозуміла!
Підручник відповідає на важливі для дитини питання. Як бути красивим і здоровим? Як бути розумним і добре навчатися? Як дружити? Які стосунки налагодити зі своїми близькими? Що ти можеш зробити, аби тато, мама, бабуся, дідусь були завжди здоровими і веселими? Як здійснити свою мрію? Як допомогти змінити світ на краще? Кожен повинен почати із себе, і чим раніше – тим краще. І книжка “Людина-мотрійка” впевнено говорить дорослим: це повинна знати кожна дитина!
