Виставка живописних творів Олега ЛИТВИНОВА відкрилася в галереї «Белая луна» (Канатна, 9).
Тоді, а точніше п’ять років тому, відбулася персональна виставка Литвинова, і лейтмотивом її були слова, винесені мною сьогодні у заголовок. Тоді сталося те, на що потайки сподівається кожен художник. Сталися палкі суперечки. Від захопленого “ах!” до похмуро-настороженого “ну, знаєте!..” Це не дивно. Адже те, що запропонував художник, зовсім випадало з “живописного простору”. І не лише одеського.
Тоді це було сприйнято, як гучний експеримент. Сьогодні Литвинов наголошує на тому, що це свідомо обраний творчий шлях. Але це зовсім не означає закінчення експерименту, який для майстра не закінчується ніколи.
Я не стану стверджувати, що те, що відбувається – це результат ремінісценції. Це не невиразні спогади. Просто (якщо це просто) художник по-новому переживає і по-своєму інтерпретує міф, легенду, сказання, бувальщину або небувальщину...
Сьогодні на виставці є на чому зупинити свій погляд. “Вечір у Помпеях”. Розкішне полотно, розкішні жінки. Так, картина прикрасить будь-який інтер’єр. Та хіба лише це? Вдивіться, скільки смутку у прекрасних обличчях. Чи не тому, що жінки передчувають катастрофу, яка трапиться, яка є незворотною. Чи не тоді стародавній поет промовив слова:
Хочеш бути щасливим, -
Будь ним,
Але на завтра не сподівайся...
На виставці є, з чим посперечатися. “Торжество Леди” лише у центральній частині композиції хоч якось співвідноситься з тим, що ми знаємо. А в решті фантазія автора вийшла з берегів і з сюрреалістичним водопіллям розлилася на просторі великого полотна. Тут навіть художній прийом і стиль зовсім незвичайні. Не будемо шукати історичні предтечі, а то спір вийде тривалим. А навіщо?..
На виставці є, з чим не погодитися. На перший погляд “Суд Пілата” ординарно репрезентує євангельську історію. Але справжній Пілат!.. Сьогодні ми порівняли б його з бульдозером. Цього злісного, самозакоханого, владного, ненаситного прямолінійного сторожового пса Римської імперії можна назвати будь-якими нехорошими словами. Його не можна назвати лише розгубленим недоумком. А саме таким репрезентував художник Понтія Пілата у своїй картині.
На виставці є чому здивуватися. “Загадка Сфінкса”. Дивовижне вміння художника побачити те, що не бачить ніхто. І тому Едіп з’являється перед нами в образі прекрасної, оголеної жінки-войовниці, а сфінкс, вигляд якого вирішений зовсім нестандартно, взагалі зведений художником до уклінного стану. До речі, це не єдиний випадок, коли чоловічий образ вирішується Олегом таким пишногрудим чином.
Пейзажі можуть здатися знайомими. Але подивіться, як органічно виглядають фламандські корови на тлі православного храму. Воістину тісний світ, але широкий погляд живописця.
Литвинов – прекрасний книжковий графік. Він автор ілюстрацій понад п’ятдесяти видань. І ось що цікаво. Олег – нащадок Гоголя по материнській лінії. Це, звичайно, чудово. Але, звичайно, не лише через це, а тому що він майстер, нашому землякові доручено виконати ілюстрації до книги Миколи Васильовича, яка найближчим часом має вийти в одному з київських видавництв.
На знімку: картина О. Литвинова “Сусанна і старці”.
