Про те, що Анастасія Дмитрівна СТАРОВЕРСЬКА, котра живе в селі Капустянка, відзначила свій 90-річний ювілей, дізналась випадково. В обідню перерву слухала програму «На ваші замовлення» одеської рідостанції «Маяк» і почула родинне тепло-ніжне привітання на адресу бабусі від 7 дітей, 11 онуків та 5 правнуків. Тому з’явилось бажання довідатись про життя-буття цієї жінки.
Бабка Настася нині більше минулим живе. Часто згадує голодні роки. Тоді, зовсім юною, втративши батьків та брата, подалась із рідного Бобрика, що на Любашівщині, на заробітки до Донбасу, у шахти. Згодом повернулась на батьківщину, прижитись серед гомінкого міського люду дівчина не змогла.
Пливуть хмарини спогадів. Зринула війна. Чоловіка забрали в армію. Залишилась Настася із трьома донечками. Галя, Валя, Люся мали три, два та рік від народження. Скрута так притиснула, що в хаті немає ні їсти що дати дітям, ні чим оселю зігріти. Настася виливала свій біль гіркими сльозами. Впала до краю у відчай, що ладна була накласти на себе руки. Знесилена, зморена, жінка заснула. У сні-марені з’явився до неї сивобородий чоловік, ніби святий, який і промовив такі слова: “Чого ти плачеш, чого смерті на себе просиш? Бог тобі допоможе, так і проживеш”. І дав їй два яблука...
До вечора того дня Настася отримала звістку, що на станції у Любашівці на неї чекав чоловік, і привіз дещо із продуктів на підмогу. Сон був віщим. І тому жінка часто згадувала його як духовну підтримку у хвилини скрути. По війні, коли повернувся її Федір (Анастасія була невимовно щаслива цим), перебрались жити у Капустянку. Сімейний вулик поповнився. Щедрий лелека приніс ще сина та трійко дівчаток. Юля, Коля, Віра і найменша Надійка додали клопотів батькам, і були їм, разом із старшенькими, розрадою.
Федір, старший на чотирнадцять років, любив свою гарну, вправну, роботящу та лагідну дружину. Добрим словом згадує його бабка Настася...
...Повиростали діти, пішли своїми дорогами. У кожного свої сім’ї, свої клопоти. Та мати для них – святе. Вона таку науку їм дала, що рідні не забувають. Як тільки в кого горе, всі злітаються. І радість ділять навпіл.
В чому ж особливий секрет виховання цієї сільської жінки?
Криється він у тому, що виховувала любов’ю. А ще – своїм прикладом, вчинками та щирим спілкуванням.
* * *
Бабуню Анастасію можна порівняти із могутнім розлогим деревом, котре породило добірні плоди і дало сили їм наповнитися соками землі.
Щасливий випадок дав і мені нагоду прихилитись до цього дерева, відчути його силу, тепло та любов.
