br>

1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі громадяни сказали «так» незалежності України

Згадаємо дати новітньої історії, дати 1991 року.

17 березня – Всесоюзний референдум з питання збереження СРСР. 75 % громадян України висловлюються за збереження «оновленого Союзу».

19 серпня – ГКЧП, оголошення надзвичайного стану.

24 серпня – Верховна Рада УРСР приймає Акт про проголошення незалежності України.

1 грудня – Всеукраїнський референдум про ставлення громадян до проголошення незалежності України.

8 грудня – на таємній зустрічі в Біловезькій Пущі керівники Росії, Білорусії та України заявляють про припинення існування СРСР.

10 грудня – ратифікація Верховною Радою України Біловезької угоди.

Пропозиція провести 1 грудня референдум про підтримку народом (чи ні) Акта про проголошення незалежності України викликало у Верховній Раді України багато суперечок: адже в березні більшість населення висловилася за збереження Союзу. Пізніше екс-президент України Л. Кравчук згадував: «Що діялося у Верховній Раді! І ліві, і праві були проти. Праві зібралися на Софіївському майдані і називали мене всіма словами, яких немає в словнику. Ніби-то я вигадав референдум для того, щоб поховати незалежність. Вони вважали, що народ не проголосує».

Право виборчого голосу мали понад 37 млн. громадян. Активність була висока: до 12 години дня в голосуванні взяли участь понад половини населення республіки, а всього – 84 %. З них понад 90 % – майже 32 млн. чоловік – сказали незалежності «так».

ГКЧП відвернуло народ від Союзу. Результати референдуму не були фальсифіковані: народ висловився за незалежність. Усіх окриляла надія на нове щасливе життя.

Через 10 років після того референдуму, названого «історичним вибором», соцопитування показало, що тільки 48% опитаних віддали б тепер свої голоси за незалежність. Майже три чверті українців не задоволені тим, як функціонує демократія і розвивається економіка України.

Так, ми суверенна держава, уже тоді, в грудні 91-го, нас визнали 45 країн, а сьогодні ми повноправний член ООН.

Незалежна? Так. Незрозуміло тільки, чому нинішні помаранчеві вважають, що ми «стоїмо на колінах», «перетворилися на рабів і бидло» тощо.

Демократична? Українську демократію ми бачимо без ретуші зараз – після виборів нового президента. Ми – ще добре, розберемося, домовимося, адже ми один народ. Але перед усім світом – сором який! Телефонують родичі з Нью-Йорка: «Що у вас там – знову ГКЧП?» Телефонує з Лондона мій друг-непалець: «Ти ще живий, Юрко?»

Правова? Ну, боремося за права і свободи, гарантовані Конституцією. Правда, роки минають, а ми все ще на ранній стадії правової свідомості і громадян, і влади.

Соціальна? Про це політики і державники поняття не мають, у програмах кандидатів у президенти про нього майже не згадувалося, хоча всі обіцяли великі соціальні зрушення в державі під їх керівництвом.

Те, що відбувається в Україні зараз, закономірно. Якби за роки незалежності Україна стала тією самою державою, що декларується в прекрасній Конституції, ніхто б не смів маніпулювати масовою свідомістю якоїсь частини населення, як це успішно здійснює Захід зараз.

Як колишній фахівець з контрпропаганди, впізнаю руку через океан. На майданах і вулицях Києва використовують знайомі прийоми: «разом з усіма», «присвоєння кличок» і «наклеювання ярликів», «свої хлопці», «перенос», «блискучі узагальнення» тощо. Сам колір жовтогарячий, хоча і не має нічого спільного з національними кольорами українців, придуманий чудово: він приємний для ока, особливо для молоді, яка вважає, що бере участь у карколомному шоу. Роздача апельсинів у Раді – теж шоу. І дарування збройній охороні порядку квіточок – теж шоу, ще з часів студентської революції і хіппі в США. І бій барабанів – теж шоу. Все це робиться за законами масової культури, як відомо, тої, що дурить і зомбує маси.

Ви бачите, які слухняні ті, хто мітингує в жовтогарячому? Вони прекрасно організовані, хоча усього лише юрба, на національних струнах якої вміло грають чужинці. З'явився навіть новий термін – Вулиця. Вулиця повідомляє свої рішення про фальсифікацію виборів однією стороною, вулиця знімає з посад неугодне керівництво країни, називаючи його бандитським, вулиця вибирає свого президента. Ну, яка ж це демократія? Це має іншу назву – охлократія. Чи хочете ви жити за законами юрби?

Звичайно, в усього, що відбувається, є свої корені, своє глибинне пояснення. Але ляльководам добре відомо, що знати про геополітичні інтереси Заходу вулиці необов'язково: про бажання розчленувати єдину Україну, як Югославію, відірвати від Росії, перервати столітні економічні зв'язки (дарма що Україна стане злиденною і залежною від західного капіталу), замкнути нею кільце НАТО навколо Росії, яку США дотепер смертельно бояться: вона не дозволяє їм безроздільно диктувати на планеті свій спосіб життя. Хіба незрозуміло, що Україна цілком може взаємовигідно співпрацювати і зі Сходом, і з Заходом?

Політична криза розв'яжеться. Як би не розвивалися події після 21 листопада, Україна повинна залишитися незалежною, єдиною, демократичною, правовою державою, за що наш народ віддав свої голоси ще на референдумі 1 грудня 1991 року. Хто сьогодні проти?