Я вже писала про цього шахрая кілька років тому. І, чесно кажучи, дивувалася, особливо останнім часом: куди подівся цей кримінальний талант? У його виправлення вірилося мало: адже манія величі одних разом із феноменальною дурістю інших – одна з прикметних ознак нашого часу. Жоден шахрай не зможе розгорнутися в усій красі, якщо поряд не буде лоха (а краще декількох), який вірить аферистові.
На першому етапі знайомства правоохоронних органів з не по-дитячому великим хлопчиськом, він, відрекомендовуючись, пред’явив переконливі для непрофесіоналів документи. Тоді Денис (назвемо його так) був іще неповнолітнім. Щаблями професійної майстерності піднімався стрімко. Старший лейтенант дуже швидко перетворився на капітана. Антураж був відповідний: охайна, волосинка до волосинки, зачіска, випрасувана форма. Знову ж не секрет, на багатьох впливало побачене у червоних кірочках слово “СБУ”...
На самому початку своєї “діяльності” шахрай стягнув певну суму зі стоматолога, який займався приватним бізнесом. Потім “вирішував питання” з гуртожитком для завідувача речового складу одного з одеських вузів – адже форму потрібно було десь брати. Щоправда, невдовзі вийшов промах: поїздка на промринок “7-й кілометр” закінчилася затриманням Дениса, який видавав себе за оперативника, підвело посвідчення, зроблене на комп’ютері. Однак врятував юний вік – все скоєне нібито нагадувало жарт. Хоча офіцер підрозділу внутрішньої безпеки СБУ, який спілкувався за запрошенням міліції із затриманим, поставився до того, що сталося, досить серйозно.
– Я намагався зрозуміти, з чого все це почалося, – розповідає працівник підрозділу внутрішньої безпеки СБУ. – За словами Дениса, багато років тому він хотів вступити до правового ліцею. Прийшовши туди з матір’ю на співбесіду, дізнався, що доведеться платити чималі гроші. Образився і вирішив зайнятися самоосвітою.
Ображений хлопець все засвоював миттю. Допомагав інтернет і збірки законів із недорогого магазину юридичної академії. В якусь мить він відчув, що готовий до дій... Серед перших діянь “вундеркінда-силовика” – робота з одним із працівників одеської міліції. Грамотно провівши бесіду з людиною, прізвище якої випадково почув у транспорті, він отримав від нього пояснення і підписку про згоду працювати на СБУ. Потім пішла низка діянь, кожне з яких слід аналізувати не лише силовикам, але й психіатрам. Попався “старший слідчий в особливо важливих справах 4-го відділу УСБУ в Одеській області”, який мав на той час повістки і відвідував людей вдома і на роботі, на спробі проїхати в автобусі за фальшивим посвідченням. Суд, враховуючи вік юнака і низку інших факторів (мати-інвалід та інше), призначив умовне покарання.
...Полковника юстиції, начальника однієї із серйозних служб Київського главку Світлана (ім’я змінено) привела додому з гордістю: таких гостей у її сім’ї ще не було. Познайомилася вона з ним не на вулиці і не на дискотеці, а у вечірній школі. Там поважний 30-річний полковник виконував оперативне завдання.
Доглянутий, охайний, з невеликою борідкою, новий знайомий одразу викликав довіру. На барсетці чітко значився надпис “СБУ”, в очах читалася мужність і прихована печаль. Як у будь-якого справжнього чоловіка, про якого мріє спрагле жіноче серце, у цього полковника юстиції, онука генерала радянських часів, також за плечима було горе. В автокатастрофі, мовляв, загинула його вагітна дружина, пам’ять про яку він шанує, не помічаючи нікого навколо, віддаючись лише роботі та навчанню. Два навчальних заклади: спеціалізований вуз і Військово-медична академія у тридцять років – справді зоряний хлопчик. Приходячи в гості до нових знайомих, він був підкреслено ввічливим. А від оксамитного його голосу плавилися жіночі серця. Правда, взуття у силовика було не завжди начищене, та й на мобілці звучала мелодія блатної пісні, але хто ж звертає на це увагу? У “справжніх полковників” свої дивацтва...
Про машину вони розговорилися випадково. У Києві на штрафному майданчику нових друзів чекала недорога розмитнена іномарка, і “силовик” готовий був допомогти. Дістаючи машину і отримуючи гроші за розписками, він паралельно допомагав списувати борги за житло, оформлювати академвідпустку Світлані, розв’язував інші проблеми. Звичайно, не безкоштовно. Водночас ішли розмови про київських друзів, “дядька Колю” (одного з відомих політиків) і, звичайно, незрозумілу і таку загадкову оперативну роботу.
Під ці байки “справжній полковник” витягнув з друзів близько 10 тисяч доларів. Вони терпляче чекали обіцяного, тим більше, що періодично він посилався на шановану в СБУ людину. А трохи пізніше повідомив, що той загинув. На похорон він до нього не пішов, бо не міг бачити друга в домовині...
Стан полковника СБУ, який дізнався про нібито власну смерть, уявити нескладно. Та ось збіг обставин: саме він допитував Дениса після першого затримання на 7-му кілометрі, і шахрай запам’ятав його прізвище.
Зараз цією справою займаються оперативники підрозділу внутрішньої безпеки СБУ. “Справжній полковник”, який носив останнім часом у пахвовій кобурі пневматичний пістолет, а в “дипломаті” – повний комплект хірургічних інструментів (після споглядання яких будь-який документ підпишеш!), активно дає показання. На всі запитання відповідає, що працював один. Це ще треба буде з’ясувати слідству. Але те, що “кримінальний талант” потребує дуже серйозного ставлення правоохоронних органів, сумнівів не викликає. Тут уже не до сміху
