Які любі, симпатичні, добрі і близькі здаються зараз найстрашніші герої радянських мультфільмів – Баба Яга, Кощій Безсмертний, Вовк та інші. Творці мультфільмів прагнули до того, щоб навіть найнегативніші персонажі не були потворними... більше, ніж це необхідно для ілюстрації їхньої сутності. А що вже говорити про зайчиків, білочок, єнотів (особливо “у тумані”) і так далі. Радянські діти, у своїй переважній більшості, не те що не бачили, а навіть не чули про монстрів і слова такого не знали.
Ця чисто зовнішня сторона дуже важлива з погляду сприйняття маленькою дитиною світу – реального і вигаданого, змодельованого для нього дорослими. Добре відомо, що діти у ніжному віці не розмежовують реальний світ і вигаданий. Для них екранні і книжкові герої реальні. І тому приємна зовнішність не лише радувала око і формувала естетичний смак, але і викликала довіру, симпатію, прихильність до героя. При цьому, канонам краси яке-небудь ведмежа, поросятко або домовичок міг і не відповідати.
Казкові герої, як їм і належить, були втягнуті у боротьбу добра зі злом. І добро, як відомо, перемагало. Навіть коли боротьба була особливо жорстокою (з багатоголовим Змієм Гориничем, наприклад), якось обходилося без натуралізму, річок крові, смакування жорстокостей. У цілому світ дитячих героїв учорашнього дня був не просто добрим – доброзичливим і естетичним. Користуючись лексиконом учорашнього дня, він виховував почуття прекрасного.
Цей світ існує і зараз – паралельно з “корпорацією монстрів”, роботами, Спайдерменом, Шреком та іншими персонажами мультфільмів і комп'ютерних ігор. Персонажами мало симпатичними, – якщо не страхітливими. Навіть коли вони не злі, а добрі. “Який потворний!” – скаже дорослий (колишня радянська дитина) про Шрека. А у відповідь почує: “Він добрий!”
І зараз на екрані добро бореться зі злом, – але скільки при цьому жорстокості, убивств. Їх співучасником стає і дитина, коли грає у комп'ютерні ігри. І як змінюється його миле добре личко, коли він запекло натискує на кнопки пульта, прагнучи вбити (!) якнайбільше “поганих”. Про шкоду, якої завдають комп'ютерні ігри психіці дітей та підлітків, обґрунтовано говорять психологи. Але справжній масштаб негативних наслідків проявиться згодом, коли підросте покоління “віртуальних вбивць”.
Щось зміниться у їхній психіці, світовідчутті... Будуть подолані бар'єри між “можна” і “не можна”... Кровожерні мультфільми і комп'ютерні ігри – добриво для зростання “темних сил”, які є і дрімають до часу у кожному з нас. Досить сильною повинна бути протиотрута, щоб не допустити або стримувати їх зростання.
Ця протиотрута – старі добрі і найкращі сучасні мультфільми, книжки. Не лише класика, перевірена часом, але і нові. Зараз, на щастя, видається багато барвистих, з гарними малюнками книжок, книжок-іграшок. І важливо, щоб якомога раніше опинилися у руках дитини вони, а не пульт управління суперменами-вбивцями. Нехай краще у дім прийдуть “Крихітка Єнот”, “Чебурашка і Крокодил Гена”, “Їжачок у тумані”, – загалом, “Вінні-Пух і всі-всі-всі”. Ці мультфільми можна знайти в телепрограмах, подивитися на відео. А з комп'ютерних ігор краще вибрати щось безневинне, наприклад, “Баскетбол”.
У “люблячих батьків” просто немає іншого виходу. Кому, як не їм, насамперед, стати на шляху між ними, зовсім ще маленькими, дітьми й агресивними видовищами. Держава цим стурбована, у кращому випадку, на словах.
