Коли я побачила, як Тетяна Дейнега спочатку поклала торбину з кореспонденцією, а потім і сама спритно скочила на воза, згадала слова з старовинного романсу “Вот мчится тройка поштовая...” Здавалося, давно відійшли в історію поштові карети. Тепер кореспонденцію доставляють літаками, потягами та автомобілями. Звичним став уже й такий термін, як електронна пошта, та виявилось, що в селах, де теж не вдивовижу комп’ютер, відеомагнітофон, факс, листи й газети розвозять саме підводою.
Справа в тім, що Макарове Ширяївського району простяглось аж на 9 кілометрів, а обслуговують його мешканців всього дві поштарки: Т.В. Дейнега та Н.В. Олексіна. Раніше були в них велосипеди, та поламались. А ще у віддалені куточки села, зокрема в так звану Флоринівку, в негоду нічим, крім як на коні і не доберешся. Тож Тетяна Вікторівна, в підсобному господарстві якої є конячина, залучає її до поштової “служби”.
Крім кореспонденції, поштарки носять своїм сільчанам різний крам: круп’яні та макаронні вироби, миючі засоби, масло, сірники, сигарети тощо. Тобто товари повсякденного попиту. Торгує ними і завідувачка Макарівського відділення зв’язку Ольга Іванівна Гедзь. Такий вид послуг вже міцно вкоренився у сільських поштовиків. І люди дуже задоволені. Не кожна старенька бабуся чи дідусь можуть добратися до крамниці, а тут обслуговування безпосередньо вдома. Щоб не возити щоденно зайвого, поштарі одного дня збирають замовлення, а наступного вже везуть необхідний товар.
Безперечно, що найкращий варіант - якби всі дороги були з твердим покриттям, а поштарі мали нові велосипеди. Але ж ми знаємо, що не завжди всі наші бажання збігаються з нашими можливостями. Звичайно, прагнути до кращого треба і робити все для досягнення ліпшого рівня життя. А поки те “краще” ще залишається на стадії мрії, то слід пристосовуватись до наявних умов, як це роблять макарівські зв’язківці.
