- Не відкрию нічого нового, коли скажу, що на чільне місце кожної сільськогосподарської кампанії поставлений фінансовий чинник, - так почав розмову зі мною тимчасовий виконувач обов’язків голови Великомихайлівської райдержадміністрації, начальник райуправління сільського господарства та продовольства Віталій Олексійович Миронов (його кабінет зараз нагадує центр керування, на який замикаються всі, хто причетний до комплексу весняних польових робіт, що набирає дедалі потужніших обертів: керівники “Імексбанку” та банку “Аваль”, які надають кредити сільгоспвиробникам, постачальники посівного матеріалу, добрив і засобів захисту рослин, техніки, зернові та нафтотрейдери, і, звичайно ж, самі виробники продукції рослинництва).
- Наш район, - вів далі мій співрозмовник, - ніколи не був, як зараз звикли казати, самодостатнім. Більшість господарства завжди користувалися банківськими короткостроковими кредитами. Їх беруть, зокрема, для придбання нової техніки та запчастин до старої. Адже зношеність машинно-тракторного парку становить 80 відсотків. Відновлення провадиться повільно. Щоправда, за останні два роки позначилася обнадійлива тенденція – техніки списується менше, ніж купується. Наприклад, уже цього року закупили три нові комбайни елітнасінгосп “Дружба народів” і сільське товариство з обмеженою відповідальністю “Войкове”. Останнє планує найближчим часом купити ще один збиральний агрегат. Ці та інші агроформування поповнюються сучасними сівалками, культиваторами, боронами й іншим причіпним інвентарем. Але, разом з тим, за підрахунками фахівців, при середньорайонній рентабельності господарств близько 16 відсотків, для цілковитого їх технічного переозброєння знадобиться близько 50 років.
Подібні обставини змусили механізаторів Великомихайлівського району дуже дбайливо ставитися до того, що є в їхньому розпорядженні сьогодні. Вони ось уже кілька років поспіль починають готувати техніку до весни з жовтня - листопада попереднього року. Перед постановкою комбайнів і причіпного інвентарю на зимову консервацію, їх ретельно очищують, провадять дефектовку ненадійних вузлів і механізмів, складаючи при цьому спеціальні відомості. Згідно з останніми, інженерні служби господарств купують необхідні запчастини, а спеціально створені ремонтні ланки виконують протягом грудня – січня відновно-регулювальні роботи. Апробуються машини в справі під час лютневих “вікон”.
Не підвела така практика і цього року. Фахівці всіх 29 нині діючих великих агроформувань району (що мають у своїх активах від однієї до п’яти тисяч гектарів орних земель) дружно вивели посівні агрегати в поле. Для того, щоб на першому етапі комплексу весняних польових робіт засіяти близько шести з половиною тисяч гектарів ячменю, вівса та гороху, було накопичено свого часу потрібну кількість високоякісного насіння, добрив. Тобто, зараз, як то кажуть, маховик обертається, усе йде своєю чергою. Але попереду – сівба просапних культур на набагато більших площах, отже, зі значно більшими витратами машинного часу, пально-мастильних матеріалів, насіння. І знову дається взнаки фінансовий чинник. А якщо бути точнішим – питання надання господарствам кредитів. Сьогодні воно, в умовах формування нового Кабінету Міністрів і органів виконавчої влади на місцях, є особливо гострим. Банкіри до останнього часу не поспішали виділяти кошти для агропромислового комплексу. Їм потрібні були гарантії уряду та його представників на місцях. Село знемагало в тривожному чеканні.
Адже багатий торішній урожай практично не дав того наслідку, на який розраховував селянин. Так, наприкінці минулого літа – на початку осені хлібороби того ж Великомихайлівського району були на сьомому небі від щастя, коли в них фонд державного резерву купував зерно нового врожаю по 800 гривень за тонну. Проте, на жаль, держрезерв – не бездонна бочка. Настав час, коли його сховища заповнилися вщерть, а в господарствах залишалося ще дуже багато хліба. Спробували реалізовувати самостійно, виходячи на покупця. Але тут нездоланною “великою китайською стіною” стали панівні на хлібних ринках України, близького й далекого зарубіжжя, трейдерські компанії. Вони ж бо своєї нагоди не згають ніколи, збиваючи ціну з 800 до 300–400 гривень за тонну зерна, самі ж і купують його. От і виходить, що на виручені від продажу хліба гроші господарства розрахувалися з людьми по заробітній платі, погасили з процентами позаторішні кредити, закупили добрива під сівбу озимих і ярових культур, частково пально-мастильні матеріали, запасні частини... До весни, одне слово, наблизилися з дірявими гаманцями. Причому, якщо врахувати все перелічене вище та ще й жорстокий диспаритет цін між промисловим і сільськогосподарським продуктом (звісно, не на користь останнього), то стає зрозуміло, що відбувається це далеко не з вини селян.
Сьогодні вони полегшено зітхнули, довідавшись про те, що Кабінет Міністрів домовився з банкірами та нафтотрейдерами. Перші почали видавати агроформуванням кредити під 17 процентів річних. 10 із них погашатиме держава. Для порівняння: в Чехії великі фермери – на них тримається агропромисловий комплекс країни – одержують кредит до мільйона доларів під один процент річних. Нафтотрейдери постачатимуть дизельне пальне господарствам за ціною 2700 гривень за тонну.
Така вона, запізня весна 2005 року для хліборобів Великомихайлівського району. Весна тривог і, як завжди, надій...
Великомихайлівський район
