Острівецьіз академічною школою
Від самого заснування художнього училища, - коли воно було малювальною школою, - викладання було поставлено на високий професійний ґрунт. Цей рівень, як і атмосферу творчості, наступність поколінь, “Грековка” завжди прагнула зберегти.
Класична підготовка
Розповідає Надія Йосипівна Декерменджи - завуч, викладачка історії мистецтв.
Спочатку відкрилася школа з підготовки майстрів, що вміють ліпити й малювати. Відразу не ставилося завдання виховати творчих людей, художників. Ішлося про малярчуків, що знатимуть елементарні речі, - як тримати олівець, пензель, змішувати фарби, - зможуть зробити копії, орнаментальний розпис. Потрібно було мати власні кадри - не запрошувати ж повсякчас із-за кордону. І треба було дати молоді естетичне виховання, а не тільки ремісничу освіту. Вже в 1863 році розуміли, що брак естетичного професійного виховання в художній сфері був, - і цей брак відчувався.
У школі була власна методика, ніхто згори не диктував, допускалися вільності. Навчання було розраховано на 5 класів. У наступний клас учень переходив, тільки якщо опанував ази. Відпочатку був серйозний копіювальний клас. Для копіювання привозили графічні аркуші з-за кордону, із Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Гравюри привозили Ф. Моранді, Л. Йорині. Система освіти складалася поступово. Спочатку були основні предмети - живопис, скульптура, потім з’явилися історія мистецтв, історія культури.
Одеса відразу долучилася до загальноєвропейського процесу. У нас не винаходили велосипеда, але й не відставали. Відпочатку була орієнтація на загальноєвропейську систему освіти. Сутність, концепція навчання - європейська. Від елементарного - до гіпсів, копіювання, живої натури. Навчання було поставлено на професійний ґрунт щодо художньої освіти. Це була правильна орієнтація.
Школа не була “аматорською студією”. Сюди відразу прийшли професори - художники з європейською академічною освітою. Рівень залежить від того, наскільки професійні педагоги. Відразу було взято дуже високий старт. Перших випускників Петербурзька Академія взяла 1874 року. Раніше посилали до Петербурга малюнки учнів, щоб там мали уявлення про Одеську малювальну школу. Не байдуже було засновникам школи, на якому вона рівні, які перспективи. Провадилися щорічні звітні виставки студентів. Виставки - це стимул: добирали гарні роботи та надсилали до Академії. І Академія зацікавилася - підтримала, потім регулярно опікувала, хоча офіційно ми не підпорядковувалися їй.
Проте не було можливості для приймання наших випускників без іспитів. З рисунку й живопису в них підготовка блискуча, - але з історії, релігії, математики, креслення, теорії - не підготовлені... Коли стало зрозуміло, що школа - один із найкращих донорів для Академії, запровадили загальноосвітні предмети водночас із спеціальними. Тепер вихованці вступали не до елементарного класу Академії, а до гіпсофігурного - відповідно до рівня своєї освіти. З 1900 року школа стала училищем.
Директор призначався, а педагоги затверджувалися Академією. Жодних послабок - серйозний навчальний заклад, що його контролювала Академія і утримувала матеріально. Якщо раніше Моранді ходив із простягнутою рукою, то тепер була матеріальна підтримка. Училище ввійшло в комплекс, піднісся його рівень, престиж. До Академії охоче приймали наших випускників аж до розвалу Союзу.
Зараз Київська Академія образотворчих мистецтв налагоджує з нами відносини. Ми даємо дуже гарний відсоток абітурієнтів, підготовлених краще за інших. В Україні більше немає навчальних закладів з такою доброю класичною підготовкою, немає нашого рівня - у доброму розумінні консервативного. І ми, і Академія в цьому обопільно зацікавлені - їй потрібні перспективні студенти, у наших випускників мають бути перспективи підвищення кваліфікації.
У руслі Болонського процесу ми становимо вдалий комплекс із Академією. Училище, при ньому коледж (а в майбутньому - філія Академії), випускники вступають до Академії на 5-6 курси. Виходить ступенева комплексна освіта.
Ми не збираємося відмовлятися від нашої академічної програми, що була затверджена до революції і розвивалася при радянській владі. Стоїмо на цьому і стоятимемо. Класична форма освіти мусить зберегтися хоча б в одному навчальному закладі в чистому вигляді.
Сподіваємося відновити музейну - Львів, Київ - і пленерную практику - Карпати, Крим... Художникам потрібні нові враження, знання життя. Так було до самого об’єднання і давало чудовий наслідок.
У нас не просте училище - воно як було, так і залишилося культурним середовищем. Педагоги - творчі люди, постійно влаштовуються їхні персональні виставки. Те, що вони тут працюють, на низьких зарплатах, - доказ відданості своєму ремеслу, своїй справі. Є такі, що йдуть геть. Їх дуже мало, і їх можна зрозуміти. Але здебільшого люди люблять свою роботу і не уявляють себе на іншій.
Про нашу молодь кажуть, що вона особлива, - вони спокійніші, вихованіші, стриманіші. Їх робить такими атмосфера училища, та й ті, хто хоче займатися мистецтвом, відпочатку “особливі”. Але цей низький рівень загальної освіти просто приголомшує нас: вони мало знають літературу, історію. Знають тільки те, що бачать на екранах телевізорів. Це загальне лихо не минуло і наших дітей. Прагматизм, що був нам нав’язаний занадто агресивно і занадто різко, теж не полегшує роботу. У нашій професії не можна бути прагматичним. Переоцінка цінностей у головах наших дітей - катастрофа. Це провина дорослих. І державна програма в цьому плані має бути.
Наступність рік по року
Тамара Іванівна Єгорова - художниця, завідувачка музею училища.
Роботами, зібраними в цих залах, проілюстровано всю нашу навчальну програму. Тут запрезентовано всі чотири відділення, бо малюнок на всіх відділеннях іде за єдиною програмою. Подано роботи широко - різних викладачів, різних учнів, за багато років, щоб видно було наступність рік по року, було видно, як ми підтримуємо, розвиваємо реалістичні традиції.
Є малюнки учнів Костанді. Ось Буковецький - італійським олівцем намальований Апоксіомен, це 1892 рік. Ще його роботи... Він викладав тут, Ацманчук і я -його учні. Ось роботи професора Мучника, заслужених художників Ломикіна та Філатова - вони закінчили тільки училище. Ось довоєнний натюрморт Хмелька, робота професора Крайнєва, що тут викладав. Робота Василя Андріановича Зайченка, 1937 рік, він навчався у Мучника. Це Веремієнко, 1939-й. Вступив до Академії мистецтв, пішов на фронт добровольцем, загинув. Залишилася його робота. Ми так склали експозицію, щоб можна було бачити і довоєнні роки, і найостанніші - нашу наступність.
Ось кераміка - все нашими учнями зроблено. Придумували форму, декор до цієї форми. Потім робили надібки, виливали. Це все рукотворне, в одному примірнику - дипломні роботи. Раніше більше профілювалися на посуді, в останні десятиліття почали робити експозиції кругового перегляду. Зберігаємо вази з портретами Сталіна та Мао Цзедуна - це вже історія, певний період у житті країни, училища. Тоді дипломними роботами були такі помпезні вази. Працюють у нас у різних матеріалах - від тонкої порцеляни до шамоту, грубого матеріалу. Розписували в одеських керамічних майстернях. Скульптуру теж тут подано.
Ми добираємо не тільки найкращі роботи. Тут є трієчні, але чудової якості. Нам не соромно. Оцінка ставилася дуже жорстко. А якщо подивитися, не з огляду на оцінку, - дуже якісні малюнки. Тільки планка була високо піднесена. Різні матеріали в малюнках - графітний олівець, вугілля. Ми виставляємо всі роботи з малюнка, живопису, композиції, виконані за чверть.
У нас іноземці хочуть навчатися - кажуть, що тут добра школа. Ми зараз - як острівець зі старою академічною школою, намагаємося зберегти її.
Збираємо сучасну історію училища. Багато художників відгукнулися, дарують свої роботи. Сподіваємося зробити відділ дарчих робіт. Наші учні з такою шанобою приходять сюди. Уже дідки й бабусі зовсім... За кожною роботою бачиш людину, її долю. За кожною роботою - історія, ціле життя стоїть. Якось прийшов сюди Лев Межберг, запитує: “Ви мене ще пам’ятаєте?”. А чому б ми мали не пам’ятати?
Кілька років тому була така пригода. Приходить літній чоловік. Відрекомендувався. Каже, я тут навчався, можна подивитися? Пішов. Немає його. Йду шукати, бачу - він стоїть і плаче. Побачив свою роботу - годинник, 1960 рік. Непогано зроблено. Показано всі доступні кераміці техніки - круглу скульптуру, рельєф, розписи тональні. Він був задоволений, що ми зберегли це.
...Щодня приходять сюди учні - з викладачем або самі. Музей має велике значення, потрапити сюди - справа честі.
