Побувала у Пасаті перед травневими святами. Саме збирались вишні на цвіт. Село як могло чепурилось. На центральній вулиці біля пам’ятика загиблим у роки Великої Вітчизняної війни наводив порядок Валентин Піщанський, вирубував кущі Валентин Фугар. Співробітники сільради проводили косметичний ремонт власного приміщення – підбілювали в кабінетах, фарбували. Адмінбудівля, як сільська хатина, попереду неї дерев’яний ганок. По ньому визначила, що збудована, мабуть, ще в 60-х роках минулого століття. Та й все інше з інфраструктури – ФАП, Будинок культури, школа, дитсадок, - збудоване у ті часи. Звісно, усе виглядало б краще, аби були кошти не лише на утримання, а й на розвиток. Виконувачка обов’язків сільського голови Валентина Анатоліївна Мазурик (голова села тривалий період на лікуванні), відірвавшись від побілки, розповіла про надходження коштів та витрати місцевого бюджету. Основні надходження – сплата за оренду землі. Сільрада дотаційна. І кошти тут розраховують так, аби мати на виплату заробітної плати бюджетникам та на інші необхідні відрахування. Як у більшості невеликих сіл нашої країни, у Пасаті, на жаль, переважають песимістичні тенденції. За результатами останнього перепису, тут проживає 675 чоловік; із 340 дворів майже третина стоять пусткою. Є ще й така статистика: смертність ушестеро перевищує народжуваність. За останні роки лише один чоловік приїхав і оселився у селі, до речі, одесит, - батюшка отець Матфій. Разом із місцевими парафіянами він планує побудувати тут храм. Нині відправи здійснює у хатині, де мешкає. Будівництво церкви – велика подія для села, чимало охочих допомогти у доброчинній справі. Можливо, це посприяє згуртуванню сільчан. Як бачимо, все ж таки життя не стоїть на місці.
- У проведенні культмасових заходів, вирішенні шкільних проблем допомагають керівники приватних агроформувань Василь Парфентійович Побережний (ПАФ “Пасат”) та Сергій Миколайович Каніковський (СБК “Мрія”), - розповідає Валентина Анатоліївна. – Це і є актив села, наші депутати районної ради. Ще Любов Миколаївна Тимкова, землевпорядник сільради, домогосподарка Альона Мороз. Вони долучаються до всіх справ.
Із міні-переробних підприємств у Пасаті є олійня (СБК “Мрія”) та млин (ПАФ “Пасат”). У центрі села розміщені магазинчик, базарчик, де люди мають можливість купити хліб і інші речі першої необхідності. До райцентру за 20 кілометрів. Доїхати до Балти можна рейсовим автобусом, який у вівторок, п’ятницю, суботу та неділю робить три ходки, а у середу та четвер – дві. Порівнюючи з іншими районами, де, знаю, дворазове автобусне сполучення на тиждень, то пасатівці – у виграші.
Поцікавилась, чи опікуються тут одинокими пристарілими жителями, бо ж нелегко таким людям доводиться у необлаштованій щодо побуду сільській місцевості.
– Стареньких, котрим потрібна допомога, навідують дві соціальні працівниці, - розповідає Валентина Анатоліївна. – Сестрами милосердя називають Любов Василівну Лабушняк та Алісу Миколаївну Бучацьку за старанність у роботі і душевність. Бувають у стареньких жителів і школярі, допомагають їм по господарству поратись, особливо навесні.
Існує у цьому селі така проблема, як крадіжки приватного майна. Найболючіше те, що цуплять речі та живність у стареньких, хто не може себе захистити. І, як кажуть, за куркою чи гускою далекий не прийде. Потрібно шукати злодія тут, серед місцевих. Схаменіться люди, не позбавляйте останнього стареньких. Про соціальне напруження писав до редакції мешканець Пасатів Володимир Артемович Піщанський. З цього приводу пасатівцям, можливо, варто було б організувати добровільні народні дружини. До речі, вони існують у селах сусідніх районів – Красноокнянського та Кодимського. Вони минулого року організовані саме з метою викорінення дрібних крадіжок з приватних господарств.
Дописувач ще хотів установити істину, скільки автобусних зупинок у селі. В одній із газетих публікацій було вказано чотири, він запевняє – три. Таки три, але незабаром буде чотири, бо планується сільрадою спорудження ще однієї автобусної зупинки для зручності пасажирів. Згаданого В.А. Піщанського хвилює чимало із життя громади, і все підсумовується запитанням: чому у селі стало життя гіршим? Здається, це вже зрозуміли і на державному рівні – селу потрібна допомога. Пасат – середньостатистичне українське поселення де відбуваються регресивні зміни. Щоб поліпшилося щось, і не в окремо взятому населеному пункті, а в цілому по країні, потрібна цільова державна програма підтримки сільських жителів, де була б врахована нинішня економічна і демографічна ситуація. Постало гостро питання: чи потрібне Україні село і яке? Чи вдасться найближчим часом вирішити це питання? Чи вдасться уберегти від нищівної сокири вишневі садки? Вони в цьому році рясно вкриті білим цвітом, і хрущі над вишнями гудуть...
